Дата публікації:

Як працюють “Батьківські канікули” для родин молоді з інвалідністю

Батьківство не закінчується, коли дитині виповнюється 18. А для родин, у яких зростає дитина з інвалідністю, повноліття часто означає ще й новий виклик: звичних можливостей підтримки стає менше, тоді як потреба у щоденному догляді нікуди не зникає.

Роки постійної турботи без можливості зробити паузу виснажують фізично та емоційно. Батькам потрібно працювати, лікуватися, вирішувати власні справи, зустрічатися з друзями або просто мати можливість виспатися. Та для цього має бути людина або послуга, якій можна довірити сина чи доньку на кілька годин, днів або тижнів.

Саме на цю потребу відповідає тимчасовий перепочинок для батьків та опікунів. У багатьох країнах такий підхід відомий як respite care. Його сенс простий: на певний час родина передає щоденний догляд фахівцям, щоб відновити власний ресурс.

В Україні такі практики лише розвиваються. Один із прикладів — проєкт «Перепочинок. Батьківські канікули» команди ГО «Бачити серцем». Він створений для родин в Києві, у яких є повнолітні молоді люди з інвалідністю. 

За дев’ять заїздів можливістю перепочинку скористалися 32 родини. Частина з них повернулася повторно. А попит уже перевищує можливості проєкту.

Як організувати безпечний перепочинок на тиждень чи два? Як батькам наважитися передати щоденний догляд іншій людині? Що в цей час отримує сама молода людина? І чому такі проєкти не мають залишатися лише ініціативою громадських організацій – розповідаємо на досвіді ГО «ГО Бачити серцем» координаторка проєкту Наталі Лебець.

Чому і як організований тимчасовий перепочинок для батьків?

Головна ідея проєкту — дати батькам вільний час для особистих справ, поки команда фахівців бере на себе турботу про їхніх дітей. Водночас для молодої людини це новий досвід самостійності, спілкування з ровесниками та життя поза звичним домашнім середовищем.   

«Короткі перерви, коли хтось інший забирає на себе догляд, допомагають батькам відновити сили та уникнути вигорання», – розповідає Наталі.

Тому перепочинок — це не лише про вільні кілька днів для батьків. Це підтримка всієї родини. Батьки отримують час на сон, власні справи, роботу, поїздку чи просто можливість побути без постійної відповідальності за догляд. У проєкті вони самі визначають, як використати цей час.

«Ми надаємо батькам повну свободу дій під час того терміну відпочинку, який вони обирають», – додає Наталі.

Для молодих людей цей період має інше, але не менш важливе значення. Вони живуть у безпечному середовищі під супроводом фахівців, спілкуються з ровесниками, беруть участь у дозвіллі та практикують побутові й соціальні навички.  

«Для більшості це перший досвід взагалі перебування десь без батьків і так надовго», – наголошує Наталі.

В основі «Батьківських канікул» — безпека та комфорт, індивідуальний підхід, партнерство з батьками, професійний супровід, повага до гідності та автономії молодої людини. Передача догляду іншій людині потребує великої довіри, тому важливою частиною роботи є постійне інформування батьків, зворотний зв’язок та врахування індивідуальних потреб кожного учасника.

Важливо, що мета не полягає в тому, щоб просто «доглянути» за людиною, поки батьки відпочивають. Молодь заохочують до самостійності, вибору та участі у щоденному житті. 

Таким чином, тимчасовий перепочинок працює одразу у двох напрямах: батьки отримують ресурс для відновлення, а молода людина — досвід більшої самостійності та життя поза постійною опікою родини. Саме ця подвійна користь є однією з ключових ідей послуги.

Як працює «Перепочинок» на практиці

Один заїзд у проєкті «Перепочинок. Батьківські канікули» триває два тижні. Водночас родина сама обирає тривалість і формат участі молодої людини. Це може бути 7 або 14 днів, із ночівлею або лише денне перебування. Повторна участь у проєкті також можлива.

Заїзди починаються в неділю та завершуються в суботу. Одночасно у просторі може перебувати до шести молодих людей. Кількість залежить від обраних форматів: квартира має чотири місця для цілодобового перебування, паралельно команда може приймати учасників на денне перебування.

Сам простір — це адаптована квартира у звичайному житловому будинку в Києві. Такий формат наближає перебування до звичайного повсякденного життя, а не до закладу.

Програма також побудована навколо щоденного життя. Молоді люди разом готують їжу, прибирають кімнати та кухню, перуть і доглядають за власними речами. За потреби до роботи долучається ерготерапевт.

«У нас є адаптовані заняття, практика ведення побуту, соціальні активності і вільний час для молоді у безпечному просторі», – розповідає Наталі.

Окрім побутових справ, є творчі та навчальні заняття, йога, BookTime, групові зустрічі з психологом. Учасники гуляють, відвідують спортивні майданчики, кав’ярні та магазини, ходять на екскурсії, дивляться фільми. Тобто йдеться не про те, щоб просто організувати догляд на час відсутності батьків. Молода людина продовжує жити активним життям, взаємодіяти з іншими та поступово ставати самостійнішою.

«Це підходить молоді, яка готова до структурованого, підтриманого перебування поза домом, де можна практикувати побутові навички, спілкуватися з ровесниками і проводити своє дозвілля», – розповідає Наталі.

Від заявки до заїзду

Підготовка починається задовго до того, як батьки привозять молоду людину до квартири. ГО «ГО Бачити серцем» оголошує набір на своїх сторінках, а батьки заповнюють реєстраційну форму. У ній зазначають інформацію про молоду людину та обирають бажані дати й формат перепочинку.

Після формування групи для батьків створюють окремий Telegram-канал. Там вони отримують інформаційний гайд: що взяти із собою, які документи підготувати, якими є правила перебування, що має бути у тривожній валізі, коли починається та завершується заїзд.

Наступний етап — спільна онлайн-зустріч батьків із командою. На ній можна поставити запитання та уточнити деталі. Після цього кожна родина має індивідуальну розмову з психологом.

«Психолог розпитує батьків про молоду людину. Нам потрібно зрозуміти усі подробиці аби забезпечити їй максимальний комфорт, безпеку й індивідуальний підхід», – розповідає Наталі.

Команда намагається заздалегідь дізнатися якомога більше про харчування, сенсорні та фізіологічні потреби, особливості поведінки, побуту й підтримки. Ця інформація потрібна не для формальності — від неї залежить, як саме команда підготує простір і роботу під час конкретного заїзду.

У день заїзду батьки та молоді люди приїжджають разом. Оформлюються необхідні згоди, зокрема згода батьків на перебування та згода самої молодої людини на участь у проєкті.

«Молода людина підтверджує, що вона поінформована, що буде в цьому проєкті, у цьому заїзді, і що вона згодна тут бути», – наголошує Наталі.

Після цього учасники облаштовуються, знайомляться одне з одним та з командою. Так  починається їхнє самостійніше життя на найближчі сім або чотирнадцять днів. Для батьків у цей момент починається власне перепочинок.

Безпечне середовище і передбачуваність: як організоване життя під час заїзду

Що відбуватиметься з учасником чи учасницею весь час проживання у квартирі?  Насамперед, у «Бачити серцем» намагаються зробити перебування молоді максимально зрозумілим і для учасників, і для їхніх родин.

Для інформування в Telegram-каналі проєкту створюють окремі гілки. В одній команда публікує організаційну інформацію, в іншій — щоденні фото та відео про життя учасників.

«Щодоби ми надаємо фото- і відеозвіт про те, як проходив попередній день в учасників заїзду», – розповідає Наталі

Цікаво, що звітувати про свій час пропонують і самим батькам. Це можуть бути фото, текст, голосові повідомлення чи просто короткі рефлексії. Хтось зустрічається з друзями, йде до перукарні, їде на дачу, гуляє без поспіху або нарешті дозволяє собі довше поспати.

Це допомагає самим батькам усвідомити: цей час справді можна використати для себе, а не заповнити його іншими обов’язками.

«Ми просимо батьків показувати свій відпочинок, щоб і вони розуміли, що саме відпочивають, і ми розуміли, що вони відпочивають», – пояснює Наталі.

Наприкінці заїзду родини також заповнюють анкету зворотного зв’язку: розповідають про свої враження, оцінюють відпочинок, залишають пропозиції та побажання команді.

Простір, у якому зрозуміло, що буде далі

Сам «Перепочинок» проходить у чотирикімнатній квартирі у звичайному житловому будинку. Тут є дві спальні для учасників, спільна кухня-вітальня, дві ванні кімнати та місце для денного відпочинку.

Важлива особливість простору — візуалізація побуту. Підписані шухляди для речей, контейнери для засобів гігієни, кухонні шафи й техніка. Біля пральної машини розміщена візуальна інструкція, адже учасники вчаться самостійно прати свої речі.

Одна з центральних точок квартири — велика магнітна дошка. На ній розміщують розклад, дату, меню, фотографії учасників та людей, які цього дня будуть поруч.

«Якщо будуть гості чи волонтери, їхні фотографії теж роздруковуються і розміщуються на дошці. Учасники заздалегідь знають, які люди будуть у квартирі і з ким вони матимуть комунікацію», – розповідає Наталі.

Окремо візуалізовані правила спільного життя. Вони написані простою мовою та стосуються всіх — учасників, асистентів, викладачів і волонтерів.

Така деталізація має практичну мету — зробити середовище передбачуваним.

«Учасники протягом дня підходять до розкладу і звіряються з ним, що буде далі. Це створює їм безпеку і відчуття контролю над ситуацією», – наголошує Наталі. 

Не просто дозвілля, а звичайне повсякденне життя

Розклад будується навколо звичних речей: пробудження, сніданку, обіду, вечері та сну. Між ними — побут, заняття, прогулянки, творчість і відпочинок.

Причому приготування їжі, прибирання чи прання тут теж стають частиною програми. Наприклад, сніданки, обіди та частину вечерь учасники готують самі під супроводом асистентів.

Є й окремі заняття: артмайстерня, BookTime, йога, групи з психологом, соціально-побутовий курс Lifetime, молодіжний клуб. Учасники ходять до кав’ярень, гуляють у парку, їздять на екскурсії.

Навіть користування громадським транспортом розглядають як можливість практикувати самостійність: заплатити за проїзд, назвати потрібну зупинку, зайти й вийти разом із групою, зорієнтуватися в маршруті.

«У звичайному житті багатьох учасників батьки возять машиною. А тут вони вчаться платити за проїзд, говорити свою зупинку, слідкувати, щоб усі зайшли, не пропустити свою зупинку», – пояснює Наталі. 

Таким чином, два тижні перепочинку для батьків стають для молодої людини двома тижнями практики звичайного життя — з вибором, відповідальністю, побутом, спілкуванням та новим досвідом.

Розклад може змінитися, якщо цього потребує людина

Водночас передбачуваність не означає жорсткість. Команда адаптує день до стану учасників.

Через повномасштабну війну довелося продумати й окремий алгоритм на випадок нічних повітряних тривог. У квартирі визначили найбезпечніше місце подалі від вікон, куди учасники переходять із матрацами та постільною білизною.

Після важких ночей команда запровадила окремий формат — Light Day. Учасники можуть довше поспати, а замість насиченої програми отримують більше спокійних активностей і відпочинку.

«Ми ввели такий розклад після нічних атак: учасники можуть встати пізніше, активності максимально спокійні, багато відпочинкових моментів», – розповідає Наталі.

Це ще один важливий принцип «Перепочинку»: не людина має підлаштовуватися під програму, а програма — враховувати її стан і потреби.

32 родини отримали перепочинок: що показав пілот

За дев’ять заїздів учасників проєкту «Перепочинок. Батьківські канікули» можливістю тимчасового відпочинку скористалися 32 родини. Ще сім родин повернулися до проєкту повторно, а одна з них — двічі. Загалом команда організувала 40 перебувань молодих людей.

Попит на повторну участь — один із показників того, наскільки така підтримка потрібна родинам. За даними опитування ГО «Бачити серцем», 100% батьків, які надали зворотний зв’язок, хотіли б скористатися можливістю перепочинку ще раз.

За час роботи проєкту для молоді провели 35 занять із йоги, 35 занять BookTime, 40 занять в артмайстерні, 36 групових занять із психологом, 9 зустрічей молодіжного клубу та 8 майстер-класів із приготування піци. Також відбулася 91 прогулянка та чимало інших активностей.

Але команда наголошує: кількість занять — не головний результат. «Перепочинок» не є реабілітаційною, корекційною чи навчальною програмою. Тут не ставлять перед молодою людиною завдання за два тижні опанувати певну навичку чи змінити поведінку.

«Ми нічого не коригуємо. Учасників приймаємо такими, якими вони є», – розповідає Наталі.

Це також не психологічна програма для батьків і не матеріальна допомога родині. Основна послуга для них дуже конкретна — можливість певний час не здійснювати постійний догляд і розпорядитися цим часом так, як потрібно саме їм.

Від тренувальної квартири до «Батьківських канікул»

Цікаво, що «Перепочинок» виріс з іншого досвіду ГО «Бачити серцем» — проєкту тренувальної квартири. Там молоді люди з інвалідністю жили по кілька місяців і практикували навички самостійного життя.

Команда помітила певну суперечність. За кілька місяців молода людина могла стати самостійнішою, навчитися нових побутових речей, більше спілкуватися та інакше сприймати власні можливості. Але після повернення додому цей досвід не завжди мав продовження.

Натомість у розмовах із батьками постійно звучав інший результат: поки син чи донька перебували у квартирі, вони вперше за довгий час могли відпочити.

«У всіх батьків велика вдячність нам була за те, що в них була можливість відпочити», – пригадує Наталі.

Так команда вирішила змінити фокус. У тренувальній квартирі основною метою було набуття молоддю навичок незалежного життя. У «Перепочинку» основний фокус — потреба батьків у відновленні, водночас команда бере на себе відповідальність за безпеку та змістовне повсякденне життя молодої людини.

Що потрібно, щоб запустити таку послугу

Свій досвід у «Бачити серцем» радять починати не з пошуку квартири, а з оцінки потреб родин: кому потрібен перепочинок, скільки таких сімей, якої підтримки потребують молоді люди.

Наступний крок — визначити модель: денне чи цілодобове перебування, його тривалість, кількість учасників, цільову групу та рівень підтримки, який реально може забезпечити команда.

Важливими є приміщення, команда та правила безпеки. У «Бачити серцем» принципово обрали звичайну квартиру у звичайному житловому будинку.

«Інклюзія — це частина звичайного життя. Наші учасники ходять звичайною вулицею, заходять у звичайну кав’ярню і магазини, гуляють у звичайному парку», – наголошує Наталі. 

Перед запуском також необхідно продумати внутрішні політики та алгоритми реагування: безпеку, фізичний контакт, допомогу під час гігієнічних процедур, кризові ситуації. Сама команда радить спочатку провести 2–3 пілотні заїзди, щоб побачити на практиці, що працює, а що потребує змін.

Пілот, який має стати системною підтримкою

Одна з найбільших проблем — фінансування. За словами представниць ГО «ГО Бачити серцем», наразі проєкт не має державного фінансування чи окремої грантової підтримки. Його фінансують завдяки внескам фізичних і юридичних осіб та фандрейзинговим активностям організації.

Водночас попит уже перевищує можливості проєкту. Команда прямо говорить: громадська організація може створити модель, протестувати її, напрацювати правила та показати, як вона працює. Але забезпечувати таку підтримку всім родинам лише силами громадського сектору неможливо.

«Ми як організація можемо запустити пілот, протестувати, що працює, а що не працює, які є виклики, розробити політики та протоколи. Але забезпечувати це на постійній основі нам дуже складно», – розповідає Наталі. 

Тому наступним кроком представниці організації бачать перехід від окремих проєктів до сталої системи підтримки родин у громадах.

«Ця послуга має бути сталою. Треба більше адвокатувати, щоб вона стала базовою соціальною послугою», – наголошує Наталі. 

І тут досвід «Перепочинку» показує ширшу проблему: якщо родина роками самостійно забезпечує щоденний догляд за людиною з інвалідністю, можливість батьків відпочити не повинна залежати лише від того, чи знайдеться громадська організація, донор або благодійники, готові за це заплатити.

Для «Бачити серцем» основою моделі залишаються три прості принципи: довіра важливіша за ідеальну методику, індивідуальний підхід важливіший за масштаб, а інклюзія має бути частиною звичайного життя

Як підтримати цей та інші проєкти ГО «Бачити серцем» — на сайті організації.

Матеріал підготовлено ГС «Українська мережа за права дитини» в межах проєкту «Зміцнення громадянського суспільства для забезпечення прав дітей» спільно з міжнародною гуманітарною організацією Save the Children in Ukraine за фінансової підтримки Уряду Швеції (SIDA). Зміст матеріалу є винятково відповідальністю ГС «Українська мережа за права дитини» та не обов’язково відображає точку зору Save the Children (Врятуймо дітей) та Уряду Швеції (SIDA).

ПІДПИСАТИСЬ НА НОВИНИ
Підписатися
Піднятися вгору