Дата публікації:

«28 успішних практик членів мережі по захисту прав дитини в умовах війни: 2014-2022 рр.» – БФ “СОС Дитячі містечка”: історія успіху

Історія роботи СОС Дитячі Містечка – це доволі давня історія. У світі ця організація працює з 1949 року, в Україні – з 2003 року. Фахівці фонду допомагають створювати  дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, беруть їх під супровід. Також організація працює з вразливими сім’ями, щоб діти не потрапляли під державну опіку, а залишалися в родинах. 

“Звісно, коли почалася війна, ми змушені були розширити спектр наших послуг і запровадили багато різних форм роботи. Перш за все, спрямовану на переселенців і на сім’ї із дітьми, які залишилися у постраждалих від війни громадах. Географія роботи БФ “СОС Дитячі Містечка” дуже розширилась, маємо понад 30 точок присутності – від Чернігова до Миколаєва, від Запоріжжя до Закарпаття”, – говорить національний директор БФ “СОС Дитячі Містечка” Сергій Лукашов.

У зв’язку з різноманітністю допомоги, пан Сергій розповів одну історію. На сьогоднішній день цей випадок, на жаль, типовий. У прифронтовій зоні, у маленькому селі на Донеччині проживав одинокий тато з двома дітьми, донькою та сином 9 та 10 років. Хоча фронт дуже близько, та батько категорично відмовлявся виїжджати у більш безпечне місце. Село було майже порожнє, але він уперто залишався там з дітьми. Сумно, але очікувано – прилетів снаряд і вбив його на власному подвір’ї. Діти залишились самі без дорослих, які б це помітили. Три дні вони перебували у хаті поряд із тілом мертвого тата. Зрештою, їх знайшла поліція, яка час від часу заїжджає. Дітей евакуювали. Але ж як? Усі служби переміщені, патронатних сімей немає… Дітей відвезли до дорослої сестри, але вона також проживала в прифронтовій зоні, де ведуться активні бойові дії. Тож ризик той самий, і вона також категорично проти евакуації у більш безпечне місце. 

“Ця проблема така гостра для всього нашого суспільства і держави. Чи можемо ми тиснути на сім’ї і примушувати їх виїжджати? Закон не дозволяє примушувати, а з іншого боку – це пряма загроза для дітей… На щастя, державні партнери звернулися до нас по допомогу. У той момент, у нас на Закарпатті діяв кемп психологічної  підтримки для дітей, де працювали дуже фахові спеціалісти, які з 2014 року займаються реабілітацією дітей війни. Комфортний, веселий,  маленький  табір для 80 дітей, свідома позиція, щоб не було багато натовпу та приділити кожній дитині увагу. В атмосфері розваг та веселощів працюють саме психологи.

У нас була можливість організувати транспорт. Ми забрали цих дітей, привезли і поселили у цей табір. З ними відразу почали працювати психологи, підтримувати, адаптувати. Паралельно ми працювали з державними партнерами – службами, щоб шукати прийомну сім’ю, оскільки ми категорично проти того, щоб діти потрапляли в інтернати. 

Табір знаходиться на території Закарпатської області. А сім’ю, яка могла прийняти дітей (ПС з Донеччини), знайшли на території Львівської області. Ми спочатку організовували візити для знайомства. Діти провели час із потенційними батьками, поспілкувалися. Налагодження контакту відбулося, вони сподобались один одному. Поки діти були в комфортному таборі, тривала бюрократична процедура… Завдяки тісній співпраці з  обласними службами у справах дітей двох областей, оформили документи про влаштування дітей в нову родину. А коли закінчилася зміна у таборі, то за цими дітьми, як і за рештою інших, приїхали батьки! І це був дуже щемний момент закінчення табірної зміни. Ми і далі продовжуємо супроводжувати і підтримувати цю сім’ю”, – емоційно зазначив пан Сергій. 


Матеріал підготовлено ГС «Українська мережа за права дитини»  у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу

БФ “СОС Дитячі Містечка”: історія успіху

Історію розказав Сергій Лукашов 

Історію записала та переповіла Марина Велітченко

ПІДПИСАТИСЬ НА НОВИНИ
Піднятися вгору