«28 успішних практик членів мережі по захисту прав дитини в умовах війни: 2014-2022 рр.» – ГО “Еммаус”: історія успіху
З 2011 року громадська організація “Еммаус” працює у місті Харкові, основний профіль роботи якої – створення квартир підтриманого проживання для молодих людей з інвалідністю та випускників інтернатів, діти яких позбавлені батьківської опіки.
“Ми побачили, що після того, як молодь з інвалідністю, або молодь, яка позбавлена батьківської опіки, виходячи з інтернату, – максимально не готова до життя за межами закладу, в реальному світі. У них немає ніяких навичок: як побутових, щоб забезпечувати свою життєдіяльність, так і спроможності спланувати та фінансово себе підтримувати”, – розповідає заступниця виконавчого директора Ольга Філоненко.
Статистика говорить про те, що діти цих закладів, коли стають дорослими мають трагічні наслідки. Це може бути пов’язано з криміналом, із різними залежностями. За допомогою організації з’явилися перші квартири для підтримки таких людей. Цим хлопцям і дівчатам надається захищений простір, у якому вони можуть бути, як у реальному житті, у реальному світі, проте одночасно мати поруч дорослих, які допомагають адаптуватися до цього життя та готуватися до повноцінного самостійного життя.
Пані Ольга згадує: “До нас звернувся директор Богодухівського інтернату для молоді, які мають ментальні розлади після того, як дізнався про наш досвід. Він розказав, що в закладі є дівчата, які можуть жити самостійно, проте їм потрібна з цим допомога і, що він мріє, щоб вони могли колись жити не в інтернаті, а, як звичайні люди”. У 2011 році ГО “Еммаус” відкрили свою квартиру підтриманого проживання для цих трьох дівчат із Богодухівського інтернату. Дівчата насправді були дорослі, їм було приблизно по тридцять років та все життя вони пробули в інтернаті. До цього два роки організація працювали з цим закладом так, як у них ще не було таких бенефіціарів. “Для всіх нас це був період підготовки, як дівчат, так і команди. Наші тьютори два рази на тиждень їздили у цей заклад, щоб займатися з дівчатами, щоб вони трохи більше дізнавалися про нас. Для них було дуже важко сприйняти те, що вони з чужими людьми їдуть в квартиру, у велике місто, де є метро, де є супермаркети, багато людей, COVID-19 тощо”, – пригадує пані Ольга.
Далі пані Ольга розказує про досвід під час повномасштабного вторгнення: “На початку січня 2022 року ми всі мали хвилюючі новини, що може розпочатись повномасштабна війна. А місто Харків знаходиться за 40 км від границі з росією, тож Рада правління нашої організації вирішила, що ми маємо евакуювати дівчат у більш безпечне місце. У середині січня 2022 року вони поїхали до Черкаської області, де проживала сім’я наших друзів, які без вагань прихистили дівчат у себе. Насправді це була дуже складна розмова з дівчатами. Оскільки два місяці тому у них тільно-но відбулися зміни, вони вийшли з інтернату. А тут інше, – можливо, буде війна, і ми хочемо зробити так, щоб вони були у безпеці, тому потрібно їхати за багато кілометрів… Насправді, вони дуже переживали за папуг, яких ми їм подарували на Новий рік”…
До 24 лютого 2022 року дівчата жили у Черкаській області, а після подій цього дня вони з частиною нашої команди поїхали за кордон. Три доби перетинали кордон, ночували у машинах. Так ми з ними приїхали до Італії. Це для них був ще один крок – інша країна, інша мова, інша квартира. Але їм було вже трішки легше, оскільки з ними була наша команда. Нас всього було 20 людей… Спочатку ми заїхали в маленьке містечко в Альпах, де прожили пів року. А з вересня прийняли рішення переїхати до Мілану. Оскільки життя у горах в одному будинку – тоді у дівчат не було розвитку… Зараз у нас для дівчат є велика майстерня, де вони шиють різні вироби. У кожної з них є своє хобі. Аня дуже любить квіти, ми знайшли для неї ботанічний сад, де роблять букети на продаж і вона щотижня їздить туди, як волонтер і там складає букети. Ірина, вийшовши з дому та вивчаючи район де проживає, знайшла секцію кунг-фу, та, сама не знаючи досконало мови, записалася на ці тренування. Світлана дуже любить робити манікюр. Оскільки у цій країні дуже багато українок, то ми знайшли майстринь, які цим займаються, щоб приїздили до Світлані вчити її манікюру…”.
“Зазвичай, коли ми допомагали людям після інтернату, – каже пані Ольга, – то протягом двох років вони тільки починають нам довіряти, бо у них немає довіри до жодної людини у світі, оскільки їх життя почалося з того, що від них відмовилися батьки. Потрібен досить великий проміжок часу, за який вони навчаться довіряти, розуміти те, що ми їм пропонуємо, що це не контроль їхнього життя, а це просто знаходження поруч для допомоги у важкі моменти… Дівчата запитували в нас: “Чи не повернете ви нас в інтернат? Чи не покинете Ви зараз нас”… У дівчат не було цього часу, вони просто повірили нам!”
Матеріал підготовлено ГС «Українська мережа за права дитини» у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу.
ГО “Еммаус”: історія успіху
Історію розказала Ольга Філоненко
Історія записала та переповіла Марина Велітченко