Громадськість закликає Уряд і Парламент переглянути фінансову підтримку дітей у сімейних формах виховання

Член УМПД Міжнародна благодійна організація «Благодійний фонд «СОС Дитячі Містечка» ініціювала публічне звернення щодо необхідності перегляду та удосконалення системи фінансової підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання. Організації спілки підтримують ініціативу та закликають народних депутатів України та членів Уряду України розглянути запропоновані пропозиції. 

Це звернення ґрунтується на результатах незалежного дослідження, проведеного дослідницькою агенцією Info Sapiens на замовлення Міжнародної благодійної організації «Благодійний фонд «СОС Дитячі Містечка» Україна у період липень–листопад 2025 року. Дослідження було здійснене відповідно до завдання 16 заходу 1 – «Проведення дослідження стану утримання та рівня забезпечення потреб дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання» – Операційної цілі 2 Стратегічної цілі ІІ Операційного плану реалізації Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки, затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2024 року № 1201-р. 

Дослідження проведене відповідно до технічного завдання, погодженого з Координаційним центром із розвитку сімейних форм виховання та догляду дітей.

Відповідно до статті 52 Конституції України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Цей конституційний обов’язок деталізований у спеціальному законодавстві, зокрема у частині першій статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13 січня 2005 року № 2342-IV, якою встановлено принцип повного державного забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб з їх числа. 

Додатково частина перша статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року № 2402-III гарантує кожній дитині право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, що передбачає не лише задоволення базових потреб, а й створення умов для всебічного розвитку та благополуччя дитини.

Зазначений підхід узгоджується з міжнародними зобов’язаннями України, зокрема з Конвенцією ООН про права дитини, ухваленою 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, яка закріплює принцип пріоритету якнайкращого забезпечення інтересів дитини (стаття 3), право дитини на рівень життя, необхідний для її всебічного розвитку (стаття 27), а також обов’язок держави забезпечувати особливий захист і допомогу дітям, позбавленим сімейного оточення (стаття 20).

Однак, результати дослідження, що охопило 400 сімей з різними формами сімейного виховання, свідчать: наявний рівень державної підтримки не відповідає реальним потребам дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Це створює ризики дитячої бідності, соціальної ізоляції та, в окремих випадках, може підсилювати ймовірність повернення до системи інституційного догляду та виховання дітей – що суперечить державній політиці, євроінтеграційним цілям реформи догляду та підтримки дітей, а також найкращим інтересам дитини.

За результатами дослідження, розмір державної соціальної допомоги на дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що влаштовані в прийомні сім’ї та ДБСТ, та державної допомоги сім’ям з дітьми, а саме допомоги на дітей- сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають під опікою (піклуванням) і проживають у сім’ях опікунів/піклувальників, а також грошове забезпечення батькам-вихователям і прийомним батькам за надання соціальних послуг у дитячих будинках сімейного типу та прийомних сім’ях, визначаються на основі законодавчо встановленого прожиткового мінімуму,  не відповідають фактичному рівню споживчих витрат домогосподарств.

Зокрема, зазначені види державної підтримки покривають лише близько 51% реальних витрат на утримання дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування, які виховуються в сімейних формах виховання, віком до 6 років та близько 63% – для дітей віком від 6 до 18 років.

Водночас різниця між «фактичним прожитковим мінімумом» та законодавчо встановленим прожитковим мінімумом станом на червень 2025 року становила 2,9 рази, що свідчить про наявність структурного розриву між соціальними стандартами та дійсними потребами дітей.

За цих умов державна соціальна допомога покриває лише близько 84–85% «фактичного прожиткового мінімуму». Це істотно обмежує спроможність родин забезпечувати дітям не тільки належні умови для повноцінного розвитку та соціальної інтеграції, але і базові потреби.

З урахуванням ухваленого Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», прожитковий мінімум для всіх соціальних і демографічних груп збільшено лише на 9,9%, що не компенсує сталого зростання споживчих цін та не усуває зазначеного дисбалансу між соціальними стандартами і реальними потребами дітей.

В той же час  Національний план впровадження Європейської гарантії для дітей в Україні, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2025 року №1558 визначає подолання дитячої бідності, забезпечення рівного доступу до базових послуг і підтримку найбільш вразливих категорій дітей – зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа та дітей, які виховуються в сімейних формах виховання – як один із ключових пріоритетів державної політики. У цьому контексті рівень фінансової підтримки сімей, що забезпечують догляд і виховання таких дітей, є базовою передумовою реалізації зазначених зобов’язань.

Крім того, рамкові документи державної політики у сфері захисту прав осіб з інвалідністю прямо передбачають необхідність забезпечення підвищених соціальних гарантій для дітей з інвалідністю. Зокрема, Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю, ухвалена 13 грудня 2006 року, ратифікована Україною Законом України від 16 грудня 2009 року № 1767-VI, зобов’язує державу вживати всіх необхідних заходів для забезпечення повного здійснення прав дітей з інвалідністю на рівних засадах з іншими дітьми (стаття 7), гарантує право осіб з інвалідністю на достатній життєвий рівень і соціальний захист, включно з доступом до фінансової допомоги, необхідної для покриття додаткових витрат, пов’язаних з інвалідністю (стаття 28), а також передбачає обов’язок держави забезпечувати послуги з абілітації та реабілітації (стаття 26).

Водночас Національна стратегія із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366-р, визначає безбар’єрність як загальний підхід до формування та імплементації державної політики та передбачає інтегрування різних напрямів безбар’єрності у всі сфери державної політики. У цьому контексті забезпечення реального доступу дітей з інвалідністю та їхніх сімей до соціального захисту, соціальних послуг, освіти й охорони здоров’я має розглядатися з урахуванням додаткових потреб і витрат, пов’язаних з інвалідністю.

За цих умов наявний рівень державної фінансової підтримки дітей з інвалідністю та сімей, які їх виховують, не повною мірою відповідає зазначеним міжнародним і національним зобов’язанням та потребує перегляду з урахуванням фактичних потреб дітей і їхніх сімей.

При цьому середні щомісячні витрати на одну дитину в сімейних формах виховання становлять 12 652 грн. і формуються відповідно до фактичної структури споживчого кошика домогосподарств, що майже вдвічі перевищує розмір державної соціальної допомоги, розрахованої на основі законодавчо встановленого прожиткового мінімуму. Водночас, за відповідями респондентів, бажаний рівень фінансового забезпечення витрат на одну дитину в СФВ у середньому по вибірці становить 24 836 грн., тобто майже вдвічі перевищує поточний фактичний рівень витрат. Окрім того, до 75% сімейного бюджету спрямовується на базові потреби – харчування, комунальні послуги, ліки, медичні послуги та транспорт,  що суттєво обмежує можливості для всебічного розвитку дитини, зокрема у сфері позашкільної освіти, дозвілля та оздоровлення.

Одночасно за результатами опитування, 42% респондентів повідомили, що їхні сім’ї проживають у житлі, яке потребує поточного ремонту. Крім того, доступ до транспорту залишається обмеженим: лише 42% домогосподарств з дітьми без інвалідності інвалідністю та 38% домогосподарств із дітьми з інвалідністю мають один автомобіль. В умовах сільської місцевості така ситуація істотно ускладнює або обмежує доступ дітей до медичних, освітніх і соціальних послуг.

Домогосподарства СФВ вдаються до використання кредитних коштів: за даними дослідження середня сума кредитних зобов’язань становить 4 808 грн, що є типовим рівнем короткострокових споживчих позик і підвищує ризики фінансової нестабільності та боргової залежності таких сімей. 

Водночас родини, які виховують дітей з інвалідністю (зокрема з урахуванням того, що близько 25% таких дітей не мають офіційно встановленого статусу і, відповідно, випадають з цільових програм підтримки), опиняються в особливо вразливому становищі через підвищені витрати на лікування, реабілітацію та догляд. За цих умов 11% сімей, які виховують дітей з інвалідністю, змушені економити навіть на харчуванні. У цій групі фіксується вищий бажаний рівень фінансової підтримки на одну дитину (30 900 грн), а пріоритети витрат зміщуються в бік лікування, реабілітації та мобільності, що призводить до витіснення витрат на розвиток більш нагальними базовими потребами.

Запропонована модель удосконалення державної підтримки

• На основі аналізу фактичних витрат та потреб дітей, ми пропонуємо комплексну модель, що складається з трьох елементів:

1. Оновлена базова щомісячна державна соціальна допомога на дитину

• Цей компонент покликаний забезпечити покриття не лише основних, але й розвиткових потреб дитини. З огляду на інфляцію, сімейну структуру видатків та соціальні стандарти, рекомендованим рівнем для 2026 року є 14 000 грн на одну дитину, із застосуванням підвищеного коефіцієнта для дітей з інвалідністю у розмірі 21 000 грн на одну дитину з інвалідністю.

2. Разова фінансова допомога при влаштуванні дитини в сім’ю

• Рекомендований розмір – 26 000 грн. Така виплата дозволить родині забезпечити перші необхідні витрати: облаштувати житловий та навчальний простір  дитини, придбати особисті речі, техніку, елементи навчання та дозвілля.

3. Щорічна фінансова допомога перед навчальним роком

• Рекомендований розмір – 15 500 грн, що дасть змогу покрити нерегулярні витрати на освіту, одяг, взуття, шкільні та медичні потреби.
• Впровадження нової моделі підтримки сприятиме зміцненню фінансової стійкості родин, які виконують одну з найважливіших соціальних функцій – забезпечують дитині сім’ю, а також посилить довіру до державної політики у сфері захисту прав дітей. Її реалізація забезпечить виконання Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024-2028 роки та міжнародних зобов’язань України.

Підсумовуючи вищенаведене, з метою приведення державної політики у сфері підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб з їх числа, у відповідність до конституційних гарантій, міжнародних зобов’язань України та фактичних потреб дітей, звертаємося до Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України з такими пропозиціями:

1.  Під час підготовки змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», а також формування проєктів державних бюджетів на наступні роки передбачити видатки, необхідні для реалізації оновленої моделі фінансової підтримки дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дітей у сімейних формах виховання, зокрема:

• підвищення розміру державної соціальної допомоги для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування шляхом перегляду коефіцієнтів до прожиткового мінімуму з метою наближення рівня виплат до фактичних витрат на утримання дитини, зокрема до 5 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років, до 4 прожиткових мінімумів для дітей віком від 6 до 18 років та молоді від 18 до 23 років, а також із застосуванням підвищених коефіцієнтів для дітей з інвалідністю (до 7,5 ПМ для дітей до 6 років та до 6 ПМ для дітей від 6 до 18 років), що відповідає фактичному розриву між державними виплатами та реальними витратами домогосподарств;
• запровадження щорічної державної фінансової допомоги перед початком навчального року для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у розмірі 15 500 грн на одну дитину, яка виплачуватиметься у період серпень–листопад і спрямовуватиметься на покриття нерегулярних витрат, пов’язаних з освітою та розвитком дитини (одяг, взуття, навчальні матеріали, цифрові пристрої, медичні потреби), що наразі не покриваються щомісячною державною допомогою;
• запровадження одноразової державної фінансової допомоги при влаштуванні  дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейну форму виховання у розмірі 26 000 грн, яка має виплачуватися протягом 14 днів з моменту влаштування дитини і покривати початкові витрати родини на облаштування житлового та навчального простору дитини (меблі, окреме ліжко, місце для навчання, цифрові пристрої), як інструмент профілактики дитячої бідності та повторного повернення дітей до інституційних закладів.

2.  Розглянути можливість внесення змін до статті 18 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» з метою актуалізації розмірів державної допомоги на дітей, які перебувають під опікою/піклуванням, з урахуванням фактичної структури споживчих витрат домогосподарств та потреб дитини залежно від віку.

3. Внести зміни до пункту 7 Постанови Кабінету Міністрів №552 від 26 червня 2019 року, передбачивши підвищення розміру державної соціальної допомоги на дітей у прийомних сім’ях та дитячих будинках сімейного типу шляхом перегляду коефіцієнтів до прожиткового мінімуму з метою наближення рівня виплат до фактичних витрат на утримання дитини (до 5 прожиткових мінімумів для дітей віком до 6 років, до 4 прожиткових мінімумів для дітей віком від 6 до 18 років та молоді від 18 до 23 років), із застосуванням підвищених коефіцієнтів для дітей з інвалідністю (до 7,5 прожиткових мінімумів для дітей до 6 років та до 6 прожиткових мінімумів для дітей від 6 до 18 років). 

4.  Ініціювати створення міжвідомчої робочої групи за участі представників профільних державних інституцій, народних депутатів України, експертів, громадських організацій та батьків, які виховують дітей у сімейних формах виховання, з метою напрацювання узгоджених законодавчих і підзаконних рішень.

5.  Підтримати публічне обговорення оновленої моделі за участі батьків, які виховують дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб х їх числа та дітей у сімейних формах виховання, аби забезпечити прозорість, інклюзивність та ефективність запропонованих змін.