fbpx
placeholder
До списку довин

«Інтернатна система виховання дітей приречена на реформування», – Світлана Толстоухова

Попри військові події та економічні негаразди в країні кількість усиновителів не зменшується. Сьогодні понад тисячу сімсот родин зареєстровані як кандидати на усиновлення. За цікавим збігом обставин пошуки дитини, яку хочуть усиновити, у середньому тривають дев’ять місяців – рівно як при народженні немовля. Утім, багатьом усиновителям хочеться пришвидшити цей процес, аби тільки інтернатні заклади йшли їм назустріч. Поки що, на жаль, це далеко не так.

Напередодні Міжнародного дня захисту дітей ми обговорили корінь цієї проблеми зі Світланою Толстоуховою – Почесним Президентом «Ліги соціальних працівників». Світлану Валентинівну вважають одним з найкращих експертів із впровадження успішних світових практик в інтересах дитини як у державному так і в громадському секторі.

«У нас немає програми виходу дитини з інтернату – переходу її під опіку, усиновлення, у прийомну сім’ю»

– Світлано Валентинівно, багатьом усиновителям і представникам громадськості хотілося б, щоб керівництво інтернатних закладів сприяло влаштуванню дітей у сім’ї. На жаль, часто доводиться бачити протилежне. На ваш погляд, чи можна якось мотивувати працівників інтернатів до того, аби якомога більше дітей виховувалось у сім’ях, а не закладах?

– Це питання дуже актуальне і воно надзвичайно складне. По-перше, ця система залишилася нам з Радянського Союзу. Інтернат – це був стандарт догляду за дітьми-сиротами та дітьми, позбавлених батьківського піклування. Іншого стандарту на початку 90-х років у нас не було. Конвенція ООН про права дітей була в нас ратифікована тільки в 1991 році. Інтернатна система застаріла і величезна, там сьогодні виховується дуже багато не сиріт і не дітей, позбавлених батьківського піклування, а дітей, які мають батьків. Ця система дорого коштує – майже 6 мільярдів гривень. Уявляєте собі, які величезні кошти?

Дивіться, як фінансується інтернатний заклад? Наприклад, на початку року в інтернаті перебуває 180 вихованців. Не зважаючи ні на що, центри соціальних служб, громадські організації все одно потроху виводять дітей з інтернату (у тому числі діти набувають повноліття й залишають інтернат авт.). До кінця року директор бачить, що кількість дітей зменшується. А бюджет на наступний рік планується по дитині. Утримання дитини рахується по загальній освіті плюс коефіцієнт на дитину-сироту. Цей коефіцієнт ділиться на кількість дітей і це означає, скільки грошей отримає інтернат.

Якщо директор бачить: кількість дітей зменшується, то що йому потрібно робити? Особливо по селах працівники інтернатів ідуть до батьків і говорять: «Влаштуйте дитину в інтернат по заяві. Вона буде нагодована, одягнена, а на вихідні приїде до вас». Це перша проблема.

Друга: ти приходиш в інтернат і говориш: «Для дитини сім’я краща. А вони: «А сім’ї алкоголіків, що краще для дитини, ніж інтернат?»

А хто працював з сім’єю алкоголіків? Роки пройшли, поки сім’я втратила свій потенціал по вихованню дитини. А де була громада? Сусіди? А де були соціальні працівники, психологи, соціальні педагоги? Два роки тому ми ввели фахівців соціальної роботи («Ліга соціальних працівників», яку очолює Світлана Толстоухова, реалізувала проект по удосконаленню соціального супроводу вразливих сімей в Україні – авт.). У зв’язку з АТО Міністерство фінансів скасувало субвенцію на ці посади, хоча ці працівники показали чудові результати в кожній області – багато дітей в інтернатах повернулося в свої сім’ї. Тепер місцеві бюджети не здатні самостійно утримати 12 тисяч фахівців, тому зараз кількість сімей у складних життєвих обставинах збільшується, а працювати з ними нікому. Треба ж не тільки повноваження передавати, а й кошти на їх реалізацію. Тоді громада сама вирішуватиме, що їй робити – будувати школу, ремонтувати дорогу, утримувати фахівця із соціальної роботи, освоювати якусь іншу послугу – це громада має вирішувати сама.

Наступне: дитина знаходиться в інтернаті і її хочуть усиновити. Батьки проходять навчання, а хто працює з дитиною? У нас немає методики, хто готує дитину до усиновлення, до прийомної сім’ї, до кровної. Немає стандартів, на жаль, у певній мірі ні працівники інтернатних закладів, ні центри соціальних служб, ні служби у справах дітей не працюють стовідсотково на інтереси дітей відповідно до індивідуальних потреб дитини.

Коли до дитини приходять один раз, потім другий, третій, четвертий… після цього дитину неможливо привести до тями, вона дуже переживає. Батьки йдуть, а дитина залишається з працівниками закладу. Через це теж є певне непорозуміння з усиновителями.

Дуже добре, що хоча б з’явився документ «Оцінка потреб дитини», Міністерство сьогодні підписало, але немає програми виходу дитини з інтернату – переходу її під опіку, усиновлення, у прийомну сім’ю. І які це служби мають робити?

«Ми приречені цю систему поступово, еволюційно, у кращих інтересах дитини, трансформувати»

– Ми ж розуміємо, що дитині краще в сім’ї, невже цього не розуміють в інтернатах? Чому так довго трансформується ця система?

– Я не підтримую, коли кажуть, що давайте закриємо інтернати і все. Це не вирішить проблеми. У нас на сьогоднішній день там знаходяться за різними оцінками до 100 тисяч дітей. Чіткої статистики немає, саме через те, що там перебувають батьківські діти. Сьогодні вони зайшли, завтра вийшли, тому така хитка статистика. Виникає питання, куди влаштувати одразу стільки дітей? Що у нас поміняється ментальність батьків за один день, якщо вони писали заяву на влаштування дитини в інтернат? Ми приречені цю систему поступово, еволюційно, у кращих інтересах дитини, трансформувати.

Має бути державна серйозна програма про трансформування закладів про дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. До речі, вона в нас є з 2007 року, але лише на папері.

Що має включати нова програма?

Для дітей, які ще перебувають в інтернатних закладах і певний час залишатимуться там, треба зробити умови максимально наближені до сімейних, з урахуванням індивідуальних особливостей кожної дитини.

По-друге, дуже багато дітей сьогодні можна повернути в сім’ю з інтернатів, але для цього в територіальних громадах мають бути певні служби і фахівці, які зможуть допомогти батькам вирішити їх проблеми і обставини, які спонукали до того, що вони віддали дитину до закладу.

По-третє, треба, щоб у територіальних громадах були послуги підтримки сімей. І таку послугу ми створили 2 роки тому. Ми ввели посаду фахівця соціальної роботи, який знав усі сім’ї, які живуть у цій територіальній громаді, які там обставини, потреби, почали з ними працювати, почали працювати і з працівниками школи, закладів охорони здоров’я, з дільничними, тобто почали працювати єдиною командою, щоб зберегти сім’ю. Взяли скасували цю посаду фахівця соціальної роботи і всі напрацювання пішли нанівець. Оця посада й була мінімальною, базовою послугою в громаді саме по роботі з сім’ями.

По-четверте, потрібно, щоб сьогодні в державі політика підтримки дітей і сімей з дітьми не була просто політикою видачі всіх видів допомог по малозабезпеченим сім’ям, по дітям-інвалідам, по безробіттю, а щоб сім’я мала можливості виховувати своїх дітей самотужки. А сьогодні серед жінок особливо складне працевлаштування, низькій рівень заробітної плати, тому й економічна складова є причиною.

Тому трансформація інтернатних закладів – це, по великому рахунку, дуже серйозна програма.

– Ви згадали про Програму реформування інтернатних закладів 2007 року, а хіба там не було чотирьох пунктів, які Ви назвали?

– Вони були і там більш менш правильно розставлені пріоритети, але вона застаріла. І головне з 2007 року вона ніким не виконується. У деяких областях навіть окремі управління звітуються, що ось програма виконується з точки зору трансформації інтернатних закладів. Ми навіть маємо в деяких районах приклади того, як інтернати взагалі закриваються. У Дніпропетровській області закрили кілька інтернатів. У кожній області по одному, по два заклади навіть закривають, але ці регіональні плани мають бути складовою державної програми і має бути державна підтримка цього серйозного процесу.

– Також напевно гальмує цей процес те, що три міністерства займаються питаннями дітей-сиріт?

– Абсолютно вірно. Оця роз’єднаність теж заважає – Міністерство охорони здоров’я, освіти та соціальної політики. У 2007 році програму реформування інтернатів розробляли під Міністерство сім’ї, молоді та спорту. Воно було визначено як орган виконавчої влади, який здійснює координацію по цій трансформації. А коли це міністерство ліквідували, тепер три відомства виконавчої влади в межах своїх повноважень керують цими процесами. Але хто ж тоді здійснює загальне управління процесами? З усіх міністерств і відомств це покладено на Міністерство соціальної політики. А тут виникає питання: тоді треба передати всі інтернатні заклади під егіду одного міністерства. Або тоді Кабінет Міністрів має оголосити про цю реформу і провести її, президент, прем’єр-міністр мають провести цю реформу?

Ось сьогодні говорять, немає політичної волі. І я згодна – немає. Ми ратифікували дуже багато документів і конвенцій. Ми імплементували їх в законодавство, у реальну політику, у тому числі й у місцеву. І ми це не імплементували в механізми реалізації цієї політики.

«За пів року [у сім’ї] це зовсім інше дитя, його неможна впізнати – ні зовнішньо, ні внутрішньо».

– Говорячи про деінституалізацію інтернатів, цікаво, що буде з їх працівниками? Чи буде організоване для них перенавчання?

– От дивіться, є інтернати, де співробітники лише пенсійного віку. Вони все життя працювали в інтернаті. Звичайно, вони є противниками закриття цих закладів. По-своєму вони люблять дітей, але вони їх люблять як чужих дітей і це величезна проблема. Багато вихователів не розуміють, чому громадські організації, психологи, соціальні працівники говорять про шкідливість інтернатного виховання. І я не звинувачую директора та вихователів. Працівники інтернатів не знають, які міжнародні документи Україна ратифікувала. Їм потрібне навчання. А в нас же на навчання, на підвищення кваліфікації гроші не виділяються.

– Не можу не запитати, чому в інтернатах так рідко роблять нормальні фотографії дітей для анкет на усиновлення? Іноді здається, що дітей навмисне «роблять» негарними…

– От недавно я була в Щорсинському інтернаті – там заходиш, наче все нормально, але всі діти схожі один на одного: однаково стрижені, однаково одягнені, хоча ми бачили там одяг – бери вбирай дитину, але в інтернаті сьогодні немає такої можливості. Якщо це постіль, то покривала в інтернаті всі однакові. Якщо це ліжка, вони всі однакові. Простіше постригти сьогодні коротко-коротко всіх хлопчиків і не мати проблем з гігієною.

Хоча я знаю багато прикладів, коли в інтернаті дитина «погана» – і вчиться погано, і виглядає погано, і нещасна і говорять, що вона відстає у розвитку, а забрали її в сім’ю – за пів року це зовсім інше дитя, його неможна впізнати – ні зовнішньо, ні внутрішньо. Тому ми й говоримо: «Інтернату – ні! Сім’ї – так!»

записала Я. Цибульська, Sirotstvy.net



Поділитися: