Коли мрії знову стають можливими: історія 16-річної Ксенії, що виїхала з окупації

16-річна Ксенія* – одна з учасницькампанії  “Вільні діти — вільні мрії”. Торік вона виїхала з окупації, де три роки жила з родичами. Саме вони подарували їй фотоапарат — річ, яка підтримувала дівчину у важкі часи. Ксенії довелося вчитись у школі за російською програмою. Окупаційна адміністрація жорстко контролювала учнів, тисла і поширювала російську пропаганду.

Завдяки підтримці Української мережі за права дитини та партнерів Ксенія змогла виїхати і нарешті побачилася з мамою. Тепер вони разом живуть на підконтрольній території України.

Дівчина мріє про новий об’єктив, щоб розвиватись у фотографії, а ще — колись поїхати до Нью-Йорка та Лос-Анджелеса і побачити Голлівуд. Одну з її мрій ми і плануємо втілити з допомогою усіх небайдужих. 

Про життя під окупацією 

У лютому 2022 року її селище захопили російські військові. Атмосфера стала гнітючою: Ксенія майже не виходила з дому. Спершу вона продовжувала навчання у своїй українській школі онлайн, але через поганий інтернет це було майже неможливо. Довелося перейти до місцевої школи.

«Одразу приїхала адміністрація з Луганська, забрала всі українські підручники, вивіски, навіть інтерактивні дошки. Сказали, що “не працюють”, хоча ми ними користувалися», — згадує дівчина.

У 7 класі вона ще встигла закінчити українську програму. Але з нового навчального року у школі лишили тільки російські предмети.

Був суворий контроль за зовнішністю. Дітей змушували носити чорно-білу форму, прибрані волосся, взуття — тільки туфлі. Ксенія сміється, що одного зимового дня отримала зауваження за чоботи. Директорка кричала, що це “нежіночно”.

Фото Ксенії

Щопонеділка проводили “святкову лінійку” з російським та “лнрівським” гімнами. Запізнитися було неможливо — вимагали пояснювальні від батьків. Також директорка могла раптово зайти в клас і перевіряти всіх з голови до ніг, хто в що вдягнений, що роблять.

До школи часто приводили російських військових, які агітували дітей вступати до мілітарних гуртків. Учнів збирали в актовому залі навіть посеред уроку чи контрольної. На вході кожен та кожна знову зазнавали прискіпливого контролю від директорки.  

«У школі зняли всю українську символіку, — каже Ксенія, — До окупації ми не бачили портретів президента в кожному класі, а тут — всюди гімн, герб росії та фото путіна». 

Дівчина відчувала, ніби потрапила у минуле без свободи та інформації. І знала: так жити більше не хоче.

Шлях додому 

«Я була шокована, коли побачила український прапор», — згадує Ксенія. На кордоні її зустріла мама, з якою не бачилася три роки. Тепер вони разом і будують нове життя. Ксенія повернулася до навчання в українській школі онлайн. Через різницю в програмах виникли труднощі, тож УМПД допомогла найняти репетиторів. У майбутньому дівчина хоче вступити на програмістку.

«У вільний час я займаюся фотографією, ходжу у тренажерний зал. Фотографією я почалася займатися у 9 класі, тоді родичі мені подарували фотоапарат. Я все фотографую: людей, природу, тварин. Тому хочу собі новий об’єктив на фотокамеру, щоб вчитися робити ще кращі фото ”, — розповідає дівчина.

Довгий час Ксенія мріяла стати режисеркою, захоплюється фільмами Джеймса Кемерона та Marvel. Хоче колись потрапити у Нью-Йорк та Лос-Анджелес, щоб побачити Голлівуд. 

Щоб підтримати Ксенію та інших дітей, які пережили депортацію та окупацію, ГС “Українська мережа за права дитини” запустила кампанію зі збору коштів “Вільні діти — вільні мрії”.  На жаль, поїздку в Америку ми поки не зможемо оплатити. Але фотооб’єктив – так. Проте якщо кожен задонатить хоч невелику суму для втілення мрії Ксенії та інших дітей. 

*Ім’я змінене з метою безпеки. Фото надані героїнею.