«Не дати голосам затихнути, а подіям забутися»: у Києві відкрилась виставка ГОЛОСИ
У Києві відбулася виставка ГОЛОСИ, яка відкрила мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова. Експозиція відкрита для відвідувачів з 23 лютого до 26 квітня 2024 року за адресою: Богдана Хмельницького, 7.
«Мама, нас розстріляли, папа убитий…»
«Загинув мій дідусь і майже всі мої друзі…»
«Мої діти лежать на асфальті. Вони мертві…»
«Кожен рейс – наче в останню путь…»
«Загинуло три покоління моєї родини. Один я залишився…»
«Це такий біль – неможна передати…»
«Бути мамою на “Азовсталі” – це дійсно сталеве материнство»
…На підлозі – тріска, стилізація під кришиво, що шурхотить під ногами біля враженого будинку. Крізь дихання присутніх просочуються Голоси. Навколо – скалки криваво-брудного світла, відблиски відчаю і надії. Простір пронизує жіночий спів: «Де не стоятиму — вистою» – композиція на вірш Василя Стуса «Господи, гніву пречистого»…
Напередодні другої річниці від початку широкомасштабного вторгнення в Музей Києва. Museum of Kyiv відкрилася виставка ГОЛОСИ — мультимедійний простір Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова з артінсталяцією від творців ГОГОЛЬFEST.
«Це дуже важлива подія для нас, тому що вперше “Голоси Мирних” виходять в офлайн по-справжньому. Наша велика ідея – працювати з мультимедіа-інструментами – розповідями історій. Для нас війна, якій вже 10 років, неподільна. Гігантський архів, який ми накопичили – це архів агресії одного спротиву, однієї війни», – розповіла під час відкриття виставки Наталя Ємченко, членкиня Наглядової Ради Фонду Ріната Ахметова.
Музей «Голоси Мирних» збирає, зберігає та ділиться свідченнями мирних людей про пережите під час війни в Україні з 2014 року. Він є найбільшим таким архівом у світі та вже налічує понад 100 тисяч історій.
Фото: Фонд Ріната Ахметова
За словами Наталі Ємченко, вони з колегами думали почати фізичне життя Музею, коли повернуться в Донецьк.
«Віримо, що це буде, але не згаємо, коли. Експериментів всередині себе проводимо стільки, що відчули: нам потрібен контакт з аудиторією, зі світом». Аби напрацьоване набувало «нових сенсів та вимірів як надійне джерело правди про цю війну».
«Для Музею історії Києва співпраця з “Голосами Мирних” – це новий досвід. Аби працювати з усною історією, потрібно мати додаткові експертизи, яких Музей історії Києва до цього часу не мав. І в такий спосіб ми намагаємось обмінюватися експертизами з Музеєм “Голоси Мирних”. Оскільки музеєфікувати – це наш профіль, ми будемо надавати ці експертизи, а колеги, сподіваюсь, навчать нас працювати саме з усною історією», – говорить Діана Попова, генеральна директорка Музею історії міста Києва.
Виставка прагне розкрити глибину та силу живих історій мирних українців про війну: з одного боку — трагедію війни, а з іншого — силу та гідність людей, які вистояли попри жахіття.
Творці експозиції прагнуть поширити історії тих, хто вижив, та розповісти про тих, кого більше немає, щоби зберегти національну пам’ять України та цінні свідчення для становлення справедливості. Щоби не дати голосам затихнути, а подіям забутися. Адже для українців голос кожної людини, її життя, її історія – це найвища цінність.
Антон Дробович, голова Українського інституту національної пам’яті, вважає Музей «Голоси Мирних» вважає однією з найпотужніших національних ініціатив зі створення документів епохи:
«Ми як спільнота інтуїтивно намагаємося зафіксувати, зберегти події цієї війни. Для нас дуже важливе розуміння справедливості, дуже цінне оце відчуття солідарності. І ми розуміємо, що ми тут і тепер не завжди можемо її досягти. Але інтуїтивно десятки команд в Україні роблять ці речі. Ваша – одна з найкращих»
На основі матеріалу, забраного «Голосами Мирних», їх колеги в Польщі роблять дослідження.
«Вихід у реал, в музейний простір – це закономірний результат, наступний еволюційний крок. Польські колеги, які працюють з усною історією, дуже давно використовують екскурсії про міста, будівлі, музеї, в які включені ці історичні свідчення і спогади, створюють комікси… Ми робимо це якось боязно, хоча в Європі давно усноісторичні документи, медійні записи стають елементами музею», – пояснює пан Дробович.
І відповідає на питання Наталі Ємченко про роль мультимедіа у творенні усної історії:
«Мультимедіа і є мова, біографія епохи, наші мемуари. Це і є листи нашого часу.
Наша повномасштабна війна ведеться онлайн. Завдяки тому, що в Україні достатній рівень життя, щоб це знімати, і демократична країна, щоб це поширювати. З методологічної точки зору це безпрецедентно. Наші хлопці і дівчата безпосередньо зараз в окопах стримують повномасштабний наступ, а ми записуємо це, фіксуємо це, дискутуємо про це», — зауважує пан Дробович.
До присутніх на відкритті виставки «ГОЛОСИ» звернувся також доктор Пйотр Цивінський — директор Державного музею Аушвіц-Біркенау і президент Фундації Аушвіц-Біркенау (Польща). Зокрема, він сказав, що кожне фото, відео, звук на цій виставці можуть бути важливими не лише для українців, а й для всього світу.
«Пьотр Цивінський сказав, що такими проєктами ми уможливлюємо те, що відбувається, – коментує виступ польського колеги Антон Дробович. – Це суб’єктивний, емоційний формат, але в цьому методологічному зауваженні є інша річ: через те, що він суб’єктивний, емоційний і живий, він значно ближче і краще сприймається нами як спільнотою. Це не означає, що він має підмінити дослідження архівів, співставлення даних, дослідження документації. Але як документ епохи [історії очевидців] можуть значно переконливіше свідчити. Без цього джерела ми ніколи не будемо знати, за що була ця війна. Це ще одна додаткова мова, якою ми будемо свідчити».
За словами Наталі Ємченко, доктор Цивінський подарував «Голосам Мирних» ідею – зібрати 5 млн авторських фото українців, зроблених за перший рік повномасштабної війни. Адже дуже скоро телефонів уже не існуватиме – і ці фото їх власники не збережуть, а супермасив фоторозповідей залишиться для істориків і нашої пам’яті.
Андрій Палатний – куратор GOGOLFEST, сказав, що виставка «ГОЛОСИ» – приклад того, як мистецтво реагує на два роки широкомасштабного вторгнення і війну взагалі, і пояснив логіку побудови цього арт-простору.
«Там, де я зараз стою, інсталяція “Місто”. Зруйноване місто, місто пам’яті, місто пустих будинків. Центральним об’єктом є стовп, назва його стовп зруйнованого життя. І за ним – стіна. Стіна з фігур, яку ми назвали “Біженці”. Ці інсталяції формують триптих, присвячений, власне, моменту втрати дому і питанню «Де дім?». Дім – це стіни? Це близькі? Це ми? Питання пошуку.
Фігури до нас повернені спинами, на спинах – валізи, кожна з яких унікальна. Це певна емоція, певна історія людини, яка виїхала. В стіні є також валізи з планшетами, на яких можна побачити реальні історії і почути їх через навушники – історії співгромадян, внутрішньо переміщених, зовнішньо переміщених. І цих історій вже зібрано понад 100 тисяч. Та ми розуміємо, що цифра конкретних доль, конкретних історій – 10 млн, і це лише період з 24 лютого 2022 року. А Музей охоплює історії з 2014 року.
Відеоінсталяція – теж триптих: час до повномасштабного вторгнення, початок війни, біженці і далі – Голоси. Після цього три крапки – про те, як жити під час війни».
На виставці відвідувачі також побачать валізи з реальними артефактами Музею «Голоси Мирних»: ключі від офісу, іграшки, уламки зброї, яка знищила щасливе життя…
Очевидно, якби не війна, не було б таких великих масивів пам’яті. Дуже важливо фіксувати цю пам’ять саме зараз, коли відчуття – живі. В подальшому з ними будуть працювати майбутні покоління і всі академічні кола. Без історій очевидців війни ми ніколи не будемо знати, за українці боролися. Це ще одна додаткова мова, якою ми будемо свідчити.
Відвідайте виставку «ГОЛОСИ» і Ви. Вас чекатимуть з 23 лютого до 26 квітня 2024 року у Музеї історії міста Києва за адресою: Богдана Хмельницького, 7.
Також стежте за анонсами Музею «Голоси Мирних»: двічі на місяць тут плануються тематичні лекції, дискусії, екскурсії.
Більше читайте на сайті Фонду Ріната Ахметова.