«Ніщо так не відповідає найкращим інтересам дитини, як повернення в Україну», – Катерина Рашевська
Ці слова експертка Regional Center for Human Rights промовила під час прессніданку, проведеного організацією 16 січня у Києві.
Зустріч з представниками медіа була присвячена розмові про долю депортованих українських дітей, про їхнє повернення додому та про те, як засудити російських агентів за цей злочин проти маленьких українців.
Серед іншого, експерти і юристи Регіонального центру прав людини докладно розповіли про шляхи повернення українських дітей та зупинилися на концепції єдиного юридичного механізму репатріації (див. ілюстрацію). Саме він може допомогти повернути всіх дітей на Батьківщину. Створення такого механізму Україна адвокатує на найвищих міжнародних майданчиках.
На зустрічі не раз пролунало словосполучення «найкращі інтереси дитини», які визначає Конвенція ООН про права дитини. У випадку з дітьми, які повертаються з депортації рф, з тимчасово окупованих територій, найперше робиться первинна оцінка потреб.
І одна справа, якщо дитина два роки навчалася в російській школі, а інша – якщо два роки сиділа в квартирі прийомної родини. На різні ситуації потрібно по-іншому реагувати. Для кожної дитини це індивідуальна траєкторія, говорить юрист РЦПЛ Микита Петровець:
«Потрібно з’ясувати, з чим приїжджає конкретна дитина. Вона позбавлена батьківського піклування чи в неї є законні представники? А якщо є батьки, чи справляються зі своїми батьківськими обов’язками? Або, можливо, це якісь родичі? А вони можуть забезпечити дитину чи це бабуся, в якої мінімальна пенсія, і вона цій дитині також нічого не може дати? Виходячи з цього потрібно визначати практично індивідуальну програму, а тому має бути варіативність».
Прикладом успішного міжнародного досвіду, за словами експерта, є менторство, коли конкретний співробітник державного органу чи громадської організації спілкується з дитиною, визначаючи її первинні потреби. Цей фахівець може бути ментором як для дитини, так і для законних представників, аби побачити ситуацію зблизька і скласти індивідуальну програму реабілітації.
Інша ефективна практика, коли дитина по поверненні одразу потрапляє в реабілітаційний простір.
«Її не везуть давати свідчення правоохоронним органам, хоча і не без цього, а везуть в центр, де одразу починаються певні реабілітаційні процеси з оцінкою індивідуальної траєкторії потреб дитини. І тільки після цього вона активно може рухатися кудись далі».
Україна частково йде цим шляхом, коли по поверненні дитина спілкується з кейс-менеджерами, психологами, іншими фахівцями в Координаційний центр з розвитку сімейного виховання та догляду дітей.
Разом з тим є діти, які повернулися в Україну давно, але досі не пройшли реабілітацію. Звісно, не можна під дулом пістолета тягнути їх до психолога, від спілкування з яким вони відмовляються.
«Але подумати про те, як відповідно до найкращих інтересів дитини адаптувати програму, яка б допомогла повернутися дитині до нормального життя, одне із завдань держави», – переконана Катерина Рашевська.
Експертка говорить, що їй подобається ідея Дар’ї Касьянової, голови правління Українська мережа за права дитини, яка пропонує створити хаб на території третьої держави:
«У нас є діти, яких вже настільки промили мізки, що вони думають: “Ми повернемося – нас поґвалтують українські військові, вб’ють, заберуть в армію”. Таких дітей можна повертати не в Україну, а на територію якоїсь європейської або якоїсь іншої держави, яка погодиться на це. Перспектива поїхати, наприклад, в Дубаї на період реабілітації, думаю, сподобається багатьом дітям, які потрапили в прийомну родину в російському селі Мурманської області.
В такому хабі можна організувати процеси реабілітації й реінтеграції, відновити дитині ідентичність, спробувати відновити цю [національну] пам’ять, в тому числі інформацію про те, що відбувалося на території України впродовж років російської агресії. І потім запитати: “Хочеш поїхати подивитися, що відбувається в Україні?”»
Катерина Рашевська нагадує, що технології стирання пам’яті й ідентичності, що їх зараз застосовують росіяни, застосували нацисти до дітей, яких викрадали під час Другої світової війни. Світ уже це пройшов і йому вдалося повернути цих дітей на території держави-батьківщини.
«І тут головне розуміти, що нині у міжнародній спільноті, в Україні ми маємо формувати одну важливу думку: ніщо так не відповідає найкращим інтересам дитини, як повернення в Україну. Крапка».
Жодні обіцянки росіян про красиве і заможне життя наших дітей на території рф, жодні «золоті батони» й елітні виші не співмірні із поверненням українських дітей на батьківщину.
«Найкращі інтереси дитини – це не про те, хто більше грошей дасть, чи квартир, чи планшетів, – пояснює Микита Петровець. – Ми говоримо про глобальну історію: про походження дитини, її ідентичність, її розвиток. І чи може бути в інтересах дитини, якщо спочатку до неї вчинили злочин, потім лишили на території агресора і пропонують: “Забудьмо, що ми злочин вчинили – адже ми все дитині дали, уже все в її найкращих інтересах?”»
Звісно, це цинічна маніпуляція. І час, на жаль, тут грає проти нас.
Говорячи про найкращі інтереси дитини, Катерина Рашевська назвала ще один виклик.
«Проблема освітнього розриву – коли росіяни вивезли дорослих дітей, 16-17 років, яким потрібно було вступати до вишу. Вочевидь вони не могли скласти російський “ЕГЭ”, то їм потрібно було вступити кудись за спрощеною системою. І путін її надав: до військових училища, академії, коледжу брали без іспитів. І це повне забезпечення: стипендії, безплатний гуртожиток. Багато переміщених українських дітей вступили туди й навіть дітей, які потрапили в російські родини».
А в цих навчальних закладах підлітки піддаються чи не найбільшій мілітаризації: їх налаштовують проти всього українського, виховують як патріотів росії, примушують писати листи підтримки солдатам російської армії, які воюють проти України.
Програми реабілітації таких дітей мають бути також дорогою, яка поверне їх до українського коріння, до відчуття батьківщини.
«Останнє з того, що ми розробляли, це були рекомендації для новоствореного спеціального комітету Ради Європи з питань захисту прав дитини, який очолює українська депутатка Олена Хоменко. У мене є великі надії на діяльність цього комітету і щонайменше на те, що нам вдасться отримати спеціальну програму фінансування для задоволення цих потреб із ЄБРР. Це установа, яка надає грантове фінансування і може створити окрему програму спеціально для українських дітей. Це також може бути спеціальна програма Міжнародного кримінального суду».
На думку Катерини Рашевської, гроші у світі є, просто до їх залучення треба підійти з позиції бізнесмена. Акумулювати в Україні й розподіляти на потреби дітей, повернених з депортації рф або переміщених з ТОТ на територію вільної України.
Регіональний центр прав людини встановив місце перебування 378 українських дітей, які були незаконно депортовані до рф і тепер живуть у російських сім’ях.
- Більшість цих дітей проживають у Московській області.
- Організація має фотографії третини із цих дітей і знає, який їхній вік, чи мають вони інвалідність або вади розвитку.
- Встановлено імена 69 так званих прийомних батьків і майже всі родини є «ресурсними», тобто вже мали прийомних дітей і працюють на державу.
- За професією серед них найбільше вчителів. Російська федерація вчиняє міжнародний злочин, імовірно геноцид руками вчителів. Причому, що абсолютно цинічно, 2023 рік путін оголошував роком педагога в рф.
Також є військові та колишні військові, які брали участь у чеченських війнах. Є особи, які працюють у культурній сфері, та релігійні діячі.
«На жаль – і це аргумент, чому ми не співпрацюємо з російськими неурядовими організаціями – серед прийомних батьків багато активістів і представників благодійних фондів», – зазначає Катерина Рашевська.
