Реакція УМПД на відео виправдовування побиття дитини у Великолюбінському навчально-реабілітаційному центрі

Нещодавно в інтернеті з’явилося відео з коментарями виховательки та виконуючої обов’язки директора у Великолюбінському навчально-реабілітаційному центрі на Львівщині, які виправдовують побиття у їх закладі дитини. Українська мережа за права дитини наголошує, що це є неприйнятним з кількох причин. 

Заборона на фізичне насильство щодо дітей закріплена як в міжнародному праві, так і в українському законодавстві. Згідно з Конвенцією ООН про права дитини (стаття 19), держави-учасниці зобов’язуються вживати всіх належних заходів для захисту дітей від будь-якого фізичного або психологічного насильства. 

Крім того, стаття 28 Конституції України гарантує кожному право на повагу до його гідності, а стаття 52 Конституції України прямо забороняє будь-яке насильство над дитиною. В українському законодавстві також є Закон “Про охорону дитинства”, який вимагає захисту прав і свобод дітей від жорстокого поводження. Фізичне покарання є формою насильства, незалежно від того, чи було воно спровоковане поведінкою дитини. Подібне виправдання перекладає відповідальність на жертву і є грубим порушенням законів, що охороняють права дитини.

Коментар виховательки про те, що діти, які навчаються та живуть у навчально-реабілітаційному центрі, ведуть нездоровий спосіб життя, включаючи вживання алкоголю, куріння та спілкування з “поганими компаніями”, свідчить про серйозне недбальство з боку персоналу закладу та порушення стандартів догляду в закладі. Такі обставини є прямим порушенням обов’язків, що покладені на установи, які повинні забезпечувати безпечне та здорове середовище для дітей. 

Згідно з Конвенцією ООН про права дитини (стаття 24), діти мають право на найвищі можливі стандарти здоров’я, а стаття 27 вимагає забезпечення умов, необхідних для фізичного, психічного та соціального розвитку дітей. Відповідно до Закону України “Про охорону дитинства” та Закону “Про освіту“, навчальні заклади та реабілітаційні центри мають забезпечувати безпеку, виховання та турботу про здоров’я дітей. Визнання того, що діти ведуть небезпечний спосіб життя під наглядом працівників, вказує на системне порушення цих обов’язків.

Згідно з Гайдлайнами ООН з альтернативного догляду за дітьми, затвердженими в 2009 році, такі установи мають забезпечувати не тільки фізичну безпеку дітей, але й створювати середовище, яке сприяє їхньому здоровому розвитку, реабілітації та соціалізації. У Гайдлайнах зазначено, що в разі альтернативного догляду (як у випадку з навчально-реабілітаційними центрами), основними цілями є:

•Створення безпечних та стабільних умов для дітей: Працівники таких закладів повинні забезпечувати підтримку, яка сприяє фізичному та психологічному здоров’ю дітей.
• Забезпечення індивідуального підходу до кожної дитини: Важливо враховувати потреби, особистісний розвиток та захист дітей від будь-яких негативних впливів.
• Попередження негативних поведінкових моделей: Якщо виявляються проблеми з алкоголем, курінням чи іншими формами девіантної поведінки, заклади мають надавати відповідні реабілітаційні програми та підтримку для дітей.

Якщо вихователька визнає, що діти, перебуваючи під наглядом закладу, ведуть нездоровий спосіб життя, це означає, що заклад не виконує своїх основних функцій, що суперечить як Гайдлайнам ООН з альтернативного догляду, так і національному законодавству України. Відсутність належного контролю і підтримки для дітей уразливих категорій в таких закладах ставить під загрозу їх фізичний та емоційний добробут.

Вказування вихователькою особистої інформації дитини, зокрема того, що сім’я відмовилась від дитини, зміни закладів та натяки на психіатричне лікування, є грубим порушенням прав дитини та етичних стандартів, закріплених як в міжнародному праві, так і в українському законодавстві. Конвенція ООН про права дитини (стаття 40) захищає право дітей на приватність і захист особистої інформації, особливо у випадках, пов’язаних з правопорушеннями або з нестандартними ситуаціями. Розголошення таких даних може призвести до стигматизації дитини та ще більшого погіршення її психоемоційного стану.

Використання інформації про минуле дитини як аргумент на захист насильства над нею є особливо неприйнятним. Це не тільки ігнорує її право на гідність і повагу, але й перекладає відповідальність за агресію дорослого на жертву. Таке ставлення суперечить Законодавству України “Про охорону дитинства” і Законодавству “Про запобігання та протидію насильству в сім’ї”, які підкреслюють, що насильство ніколи не може бути виправданим, незалежно від обставин.

Крім того, посилання на те, що відео є річної давності, не зменшує серйозності скоєного злочину і не знімає з виховательки відповідальності за її дії. Насильство проти дитини не має терміну давності, і заклади, які відповідають за їхній догляд, зобов’язані забезпечувати безпечне середовище незалежно від обставин.

Коментар виконуючої обов’язки директора школи, яка звинувачує дітей, зокрема внутрішньо переміщених осіб, у провокуванні вихователів, демонструє серйозне недбальство щодо захисту прав дітей. Підкреслюючи, що ці діти є “невихованими”, директор фактично підтверджує дискримінаційне ставлення до внутрішньо-переміщених внаслідок війни дітей, і які часто стикаються з великими труднощами в адаптації. 

Таке ставлення є порушенням Конвенції ООН про права дитини, зокрема статті 2, яка забороняє дискримінацію за будь-якою ознакою, включаючи соціальне походження та статус. Діти, які були переміщені з небезпечних зон, вже перебувають під великим стресом, і їхня поведінка може бути наслідком психологічних травм, які вони пережили.

Заклади, які надають альтернативний догляд, зобов’язані дотримуватись Гайдлайнів ООН з альтернативного догляду за дітьми, які акцентують на важливості створення безпечного та підтримуючого середовища для всіх дітей, незалежно від їхнього походження чи обставин. Персонал закладу повинен мати відповідну підготовку для роботи з дітьми, які пережили травми, і надавати їм необхідну підтримку, а не використовувати провокації дітей як виправдання для насильства.

У ситуаціях, коли діти виявляють агресію, важливо запроваджувати програми психологічної підтримки та соціальної адаптації. Виконуюча обов’язки директора має враховувати, що насильство та агресивна поведінка дітей вимагають чіткої та професійної реакції з боку персоналу, включаючи проведення розмов, застосування методів ненасильницького вирішення конфліктів, та організацію відповідних реабілітаційних програм.

Згідно з Законодавством України “Про охорону дитинства” та Законодавством “Про запобігання та протидію насильству в сім’ї”, всі діти мають право на захист від насильства та жорстокого поводження. Уповноважені особи, включаючи директорів шкіл та вихователів, несуть відповідальність за дотримання цих прав. Вказівка на проблеми поведінки дітей без належного контексту і без врахування їхніх життєвих обставин не тільки суперечить цим принципам, але й може завдати шкоди психоемоційному розвитку дітей.

Таким чином, коментар виконуючої обов’язки директора не лише порушує міжнародні стандарти захисту прав дітей, а й демонструє нездатність адекватно реагувати на потреби дітей, особливо тих, які пережили наслідки воєнних конфліктів. Відповідальність за створення безпечного та підтримуючого середовища лежить на плечах дорослих, і таке недбальство неприпустиме.

1. Конституція України

•   Стаття 24: Забороняє дискримінацію за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

2. Закон України “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні” (2012 рік)

•   Цей закон визначає дискримінацію як будь-яке обмеження прав і свобод особи на підставі раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, національного або соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

•  Закон вимагає від держави вживати заходів для запобігання дискримінації, а також забезпечує можливість оскарження дій, що містять дискримінаційні елементи.

3. Закон України “Про охорону дитинства”

•   Цей закон також містить положення, які захищають дітей від дискримінації та жорстокого поводження, забезпечуючи їхні права та інтереси.

4. Закон України “Про освіту”

•  Цей закон передбачає, що освіта має бути доступною для всіх дітей, без дискримінації за будь-якими ознаками, і зобов’язує навчальні заклади створювати умови для інклюзивного навчання.

Дискримінаційні практики

У контексті коментаря виконуючої обов’язки директора, вказівка на “невихованість” внутрішньо переміщених дітей є дискримінаційною. Таке ставлення до дітей, які пережили травми, може призвести до їх подальшої стигматизації та ізоляції, що суперечить принципам рівності та справедливості, закріпленим у зазначених законах.

З огляду на це, важливо, щоб усі працівники освітніх закладів дотримувались стандартів етики і не допускали дискримінаційних висловлювань, які можуть зашкодити дітям, особливо тим, хто вже є вразливим через обставини їхнього життя.

Переглянути відео з коментарем вчительки можна тут: 

Джерело: Telegram-канал ZahidWTF_official

Джерело: Telegram-канал ZahidWTF_official

Нагадуємо, що нещодавно Громадська спілка «Українська мережа за права дитини» висловила своє категоричне засудження будь-яких проявів насильства щодо дітей і зокрема випадок насилля, що стався в Великолюбінському навчально-реабілітаційному центрі на Львівщині. Відеодокази цього інциденту були оприлюднені виданням «Українська правда».