Шлях до спокою й свободи: історія Аліси* з Херсонщини, яка мріє про курси манікюру

На початку 2025 року 15-річна Аліса жила з родиною в невеликому містечку на Херсонщині. Сьогодні вона вже навчається в київському коледжі інтелектуальної власності та права, а далі зможе працювати заступницею секретаря судового засідання. За півроку дівчина пройшла шлях від постійного страху до спокійного й вільного життя. 

Коли ми запитали про мрію, яку могли б допомогти здійснити, Аліса з усмішкою сказала, що хоче пройти курси манікюру. «Для себе і щоб мати додатковий заробіток», — пояснила вона. 

Підтримати Алісу може кожен. На краудфандинговій платформі «Моє місто» ми збираємо кошти, щоб допомогти дітям втілити свої мрії.

Життя до виїзду з окупації 

Містечко Аліси окупували у перші дні повномасштабного вторгнення. Навчання було і до цього дистанційне, тому продовжила вчитися онлайн. В окупації дівчина прожила до весни 2025 року.

“Я весь цей час навчалася онлайн в українській школі. До окупаційної школи змусили ходити пізніше, але я старалася більше пропускати її. Там нам викладали нові предмети, такі як “защита родини”, “русский язик” і “литература”. Українська мова та історія були ще перші півроку, а потім їх заборонили”, – розповідає Аліса. 

У школі замість цивільних охоронців працювали російські військові. Часто, якщо хтось порушував порядок, вони змушували тримати у руках стільці та присідати з ними. 

Згодом з’явилися російські військові табори для дітей та молоді типу «Авангард». Туди запрошували усіх, хто хотів пройти військовий вишкіл.  

«Постійно не було світла та українського мобільного зв’язку, тому навчатися онлайн теж було майже неможливо. Лише влітку у 2022 році у нас з’явилися туристичні сім-картки. Тоді я змогла зв’язатися зі своєю класною керівничкою, щоб отримати від неї якісь завдання. Так і здавала контрольні, коли був зв’язок», – розповідає Аліса.

Більшість її друзів виїхали з окупації у 2022 році. Дівчина з батьками не мали можливості зробити це одразу. Потім вони жили надією на звільнення правобережжя  Херсонської області. Коли зрозуміли, що це станеться не скоро, то прийняли рішення про виїзд. Адже Алісі потрібно було готуватись до вступу до ВНЗ.  

Виїхати сім’ї допомогла Українська мережа за права дитини. Дорога зайняла чотири дні. 

«Я була дуже рада, що ми нарешті доїхали. Перше, напевно, те, що я побачила український прапор. Це було прямо найкраще», – пригадує Аліса.

Життя по-новому 

Вже у Києві Аліса закінчила 9 клас онлайн та вирішила вступати у коледж. Репетитори від Української мережі за права дитини допомогли підтягнути знання з математики та англійської мови.  Це дуже допомогло, бо в окупації дівчина багато всього пропустила. 

«В коледжі мені дуже подобається.  Я гарно навчаюся, готуюся до семінарів. Я планую закінчити тут навчання, а тоді йти на право вчитися в університет, – розповідає Аліса, – У мене не так багато вільного часу, але зараз я планую відновити навчання гри на піаніно».

Розповідає, що був певний острах, що на новому місці не зможе знайти нових друзів. Але тут допомогла старша сестра, яка виїхала раніше. 

«Я ходила на зустріч зі співачкою Джері Хейл, вона дуже надихнула мене. Круто, що є люди, яким ми не байдужі», – розповідає Аліса.  

Ми спитали про її мрії та чи є щось, що могли купити саме для неї? 

«Мрію, щоб всі окуповані території назад повернулися до України. А якби це була якась персональна мрія, що може швидко здійснитися, то це були б курси по манікюру. Я б хотіла навчитися це гарно робити, щоб це було моїм додатковим заробітком і для себе теж було б непогано», – розповідає Аліса. 

Щоб підтримати дівчину та інших дітей, які пережили депортацію та окупацію, ГС “Українська мережа за права дитини” запустила кампанію зі збору коштів “Вільні діти — вільні мрії”. Ви можете задонатити будь-яку суму та наблизити втілення бажаного дівчини.

*Ім’я змінене з метою безпеки.