“Світ змінює небайдужість”, — Марина Передерій, БФ “Помагаєм”

У 2025 році до громадської спілки “Українська мережа за права дитини” долучився  благодійний фонд “Помагаєм”. У серпні команда фонду буде відзначати 16-річчя створення організації. 

В нашому матеріалі директорка фонду Марина Передерій розповідає чим допомагають їхні фахівці та як змінила їхню роботу повномасштабна війна.

Потреба системних змін  

Історія фонду почалась у Дніпрі у 2009 році з одної випадковості. Небайдужа дніпрянка Наталя Савченко опинилась у лікарні з дитиною та побачила новонароджених у “палаті відмовників”. Жінка в інтернеті закликала допомогти дітям і серед небайдужих до долі дітей був православний священик Андрій Пінчук. У той час він створив свій дитячий будинок сімейного типу та виховував прийомних дітей. Цей випадок та знайомство стали поштовхом до заснування  благодійного фонду “Помагаєм”. 

 “Андрій Пінчук мав досвід роботи в інтернаті й вже після того став прийомним татом. Саме тому він з самого початку розумів, що інтернати — не вихід. Натомість з першого дня роботи ми підтримуємо прийомні сім’ї та інші сімейні форми виховання. Це базові цінності нашої команди. Фахівці можуть приходити та іти, а цей підхід — завжди лишається незмінним”, — розповідає Марина. 

У фокусі роботи фонду також є адресна допомога дітям. В межах програми з підтримки здоров’я дітей команда БФ “Помагаєм” збирає кошти на лікування, медичні товари та послуги. В лікарнях забезпечують спецхарчуванням та засобами гігієни плати “відмовників”.  

“Якось до нас звернувся нейрохірург, який попросив допомогти придбати спеціальний прилад для порятунку недоношених немовлят. Потрібно було 700 тисяч гривень. Для нас це була досить велика сума, — розповідає Марина, — Ми разом з місцевими підприємцями організували благодійний ярмарок. Самі лікарі активно включились і проводили консультації за донат. Потрібну суму ми зібрали”. 

Команда БФ “Помагаєм” прагне змінити життя на краще не тільки для однієї людини, а для групи людей, якщо проблема системна. Для цього шукають рішення, що можуть вплинути на систему. Один з подібних проєктів — Центр реабілітації, фізичної терапії та інклюзивного навчання ім. cвятого праведного Іоанна у м. Підгородне (Дніпропетровська область). До капітального ремонту приміщення було занедбане. Зараз там є усе для медичної та  соціальної реабілітації дітей і молоді. 

“В Дніпрі та області близько 12 тисяч дітей з інвалідністю. Ми оплачували медичну реабілітацію для 50 з них, але вона проходила у Львові, Києві та інших містах, далеко від дому. Батьки були змушені витрачати час і гроші на дорогу та оренду житла, — розповідає Марина, — Ми подумали, що було б класно мати центр реабілітації й у нашому регіоні. Щоб там було якісне європейське обладнання та доступні послуги. Тому й підхопили ідею з центром”.   

Саме під час будівництва Центру Марина долучилась до команди БФ “Помагаєм” — працювала менеджеркою проєкту. Розповідає, що на ту вакансію було ще 15 претендентів, а до цього — п’ять людей звільнились, бо не витримали обсягу роботи. 

“У мене колись були думки створити власний благодійний фонд. Десь за рік до цієї роботи я усвідомила, що прагну залишити по собі щось соціально важливе. Не бачила сенсу витрачати своє життя і ресурс там, де не буде результату. Робота у фонді дала мені можливість змінювати світ на краще”, — розповідає Марина. 

“Іоаннів центр” почав свою роботу у грудні 2019 року. Уже з 2020 року тут почали приймати дітей на реабілітацію, яка проводилася за кошти держави відповідно до Постанови №309 Кабінету Міністрів України. У 2021 році Центр розширив свою діяльність: до реабілітації долучили й дорослих пацієнтів. Відтоді послуги стали доступними також за контрактом з Національною службою здоров’я України. За 2024 рік понад 700 дітей пройшли реабілітацію в Центрі або отримали там різні реабілітаційні та соціальні послуги.  

Рік викликів та змін 

У перші дні повномасштабного вторгнення команда БФ “Помагаєм” відкрила шелтер в одній із сільських шкіл біля Дніпра для евакуйованих родин із дітьми та людей з інвалідністю.  Після лютого 2022 року місто стало транзитним пунктом евакуаційних потягів з окупованих територій сходу України та місць, де велись активні бойові дії. 

“Та робота змінила нас дуже кардинально. Ми разом із нашою комунікаційницею Ольгою були на “гарячій лінії”. Дзвінки від людей надходили цілодобово. Не можна було заснути надовго. Від того чи візьму я слухавку, залежало чиєсь життя. Не в переносному значенні, а буквально”,  — пригадує Марина. 

Фото: БФ “Помагаєм”

Команда фонду, що спершу складалась з 13 людей, збільшилась до 50. До роботи долучились небайдужі волонтери. Одні — допомагали на гуманітарному та логістичному складах. Інші — працювали у шелтері: зустрічали та селили людей, готували їжу та видавали речі першої потреби. Були залучені також соціальні працівники та психологи, які працювали з вимушеними переселенцями.

За словами Марини, на реєстрацію та заселення витрачали до п’яти хвилин. Максимально могли розмістити до 300 людей одночасно. До слова, і у 2014 році в тому самому селі фонд відкривав шелтер для вимушених переселенців. За 2.5 місяці роботи тоді прийняли 700 людей — стільки ж, як у перший тиждень повномасштабної війни.  

“Склад гуманітарної допомоги працював у нас і до 2022 року. Але з лютого туди відразу почали приносити і привозити одяг, їжу, теплі речі. І це було дуже неочікувано і важливо. Люди були готові включитися і допомагати”, — розповідає Марина. 

З лютого 2022 року засновник фонду Андрій із колегами щодня їздили в евакуаційні рейси. До допомоги долучились місцеві органи влади і партнерські організації. Зокрема, МБО “БФ “СОС Дитячі містечка” Україна” придбала автобус для евакуації та підтримувала функціонуваня шелтеру. 

“Ми ховали людей,  у нас народжували, шелтер пройшов усі стадії, які проходить людина у житті. Багатьом допомогли евакуюватись за кордон, зокрема, прийомним сім’ям та ДБСТ. За підтримки міста ми бронювали окремі вагони для родин із нашого шелтеру. Мені зараз важко осягнути той масштаб роботи, що ми робили. Ми усі були відчайдушні та готові служити іншим, щоб допомогти у важкий час. Допомагаючи іншим, ми допомагали собі”, — розповідає Марина. 

Викликом для команди стала організація евакуації людей з інвалідністю. Зокрема, коли їм довелося вивозити 16 маломобільних самотніх людей до Магдебурга (Німеччина). Для цього залучили волонтерів з трьох країн. Групу супроводжували співробітники БФ “Помагаєм”.  

“Жалкую, що не фільмували нашу роботу, бо вийшов би чудовий документальний фільм. Було стільки різних ситуацій. Важко було переконати, пояснити людям, що вони можуть ніколи не повернутись додому. Але ж ніхто не міг дбати про них, — ділиться Марина, — Були і казуси. Мали перетинати кордон, коли одна бабуся загубила паспорт і ми у Львові шукали хоспіс, що міг її прийняти на час, поки ми документи відновлювали”. 

Діяльність БФ “Помагаєм” поширилася на 13 областей України, хоча команда працювала і працює з Дніпра. У 2022 році річний бюджет фонду зріс більше, ніж в 11 разів, за 2024 рік бюджет склав вже 207 912 270 грн. Донори підтримали проєкти з гуманітарної допомоги, яку ми розвозили по громадах. 

“Ми придбали для потреб фонду червоний автобус у футбольної збірної із Запоріжжя. Не встигли перефарбувати, як поїхали у прифронтове селище. Нас вибігли зустрічати усі діти. Думали, що ми футбольну команду якусь веземо. А у нас салон весь забитий продуктовими наборами, підгузками та боксами для дітей”, — розповідає Марина.  

Шелтер у Дніпрі пропрацював півтора року. Потім почалось навчання у школі і приміщення мали звільнити для дітей. 

“У той момент ми щиро вірили, що більше не потрібний буде шелтер і що не буде великого напливу людей. Але лінія фронту змінюється і евакуація триває досі. Ми продовжуємо допомагати іншим тимчасовим прихисткам, але свій уже не відкриваємо”, — розповідає Марина. 

Що роблять зараз 

Зараз у БФ “Помагаєм” є мобільні бригади, що виїжджають до місць руйнувань після обстрілів та допомагають з будівельними матеріалами. Працюють у Харківській, Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій, Херсонській, Миколаївській областях. У Нікополі організували вісім точок видачі питної води і видали вже понад 100 тонн за рік. 

“У нас з’явився офіцер з безпеки, який розробляє маршрут команди, що наближається до лінії фронту, — додає Марина, — На прифронтових територіях, на жаль, досі живе багато літніх людей, родин з дітьми, багатодітних. Ми забезпечували водою в Марганці 13 ДБСТ, а там по 10-12 дітей. Тому напрямок з питною водою не закриваємо”.

У фонді також оформлюють грошову допомогу вимушеним переселенцям та людям, які проживають біля лінії фронту. Окрім цього продовжують видавати речі з гуманітарного складу, маломобільним людям — адресно розвозять допомогу. Взимку родинам доставляли вугілля та палети для опалення, генератори. У 2024-2025 році також видавали побутову техніку жінкам зі статусом ВПО та дитячим будинкам сімейного типу (за індивідуальним запитом).

“Звернень щодо гуманітарної допомоги у нас щодня дуже багато. Люди потребують речей, звичайних засобів гігієни. Часом ми намагаємось коштом фонду закривати індивідуальні потреби. Наприклад, маломобільним потрібні якісь набори і ми шукаємо як цю потребу закрити”, — розповідає Марина. 

У БФ “Помагаєм” додався освітній компонент. Команда побачила запит на інклюзивну освіту серед бенефіціарів та знайшла донора, який підтримав ініціативу. Змогли надати комплексну підтримку 100 дітям у 5 школах, провести навчання для вчителів та асистентів. 

“Нещодавно провели у прямому ефірі семінар щодо інклюзії в освіті. Долучилось 200 людей, переважно батьків з особливими освітніми потребами, настільки це актуальна тема. Бо скільки ви бачите дітей з інвалідністю у магазині та на дитячих майданчиках? Ми маємо вчити суспільство, підлаштовувати його під потреби людей з інвалідністю, а не навпаки. Щоб дитина не сиділа у спецзакладі чи вдома у чотирьох стінах”, — розповідає Марина. 

Серед планів Марини — розвивати напрям інклюзивної освіти, відкрити тренувальну квартиру для молоді з інвалідністю у Дніпрі, а також створити проєкт з профорієнтації і працевлаштування.  

“Ми також займаємось адвокацією та підтримкою сімей, де є діти з інвалідністю. Зокрема, хочемо зняти оподаткування благодійної допомоги, що надається таким сім’ям, Ми намагаємося бути їхнім голосом, представляти їхні інтереси на рівні влади та міжнародних організацій. — розповідає Марина, — Мрію, що ці сім’ї та усі люди у складних життєвих обставинах будуть мати силу дбати про себе, що в нас буде можливість їм допомагати”.