Іноді мрії народжуються не там, де світло й безпечно. Часом вони з’являються у темних кімнатах, де кожен новий день — не про дитинство, а про виживання. Але навіть там, де війна забирає дім, друзів і звичне життя, вона не здатна забрати головне — здатність дитини мріяти.

ГС “Українська мережа за права дитини” запустила кампанію зі збору коштів “Вільні діти — вільні мрії”. Разом із вами прагнемо виконати бажання 17 дітей, які були повернуті з окупації чи депортації до України. Це діти, котрі багато пережили, вчаться жити в нових реаліях та не перестають мріяти. Їхні мрії прості, але їхні історії життя складні. Долучитись до здійснення дитячої мрії може кожен і зробити це дійсно легко: задонатити будь-яку суму.

Починаємо цикл історій про дитячі мрії, які можемо спільно здійснити. Ці мрії, – відлуння бажань, думок та переживань дітей під час війни. 

Перша героїня – Катерина. Вона мріє про ноутбук. Комп’ютер допоможе дівчині навчатися і готуватися до НМТ, аби вступити до юридичного факультету. 

«Мене звати Катерина. Мені 15. Я мрію стати адвокаткою і вірю, що одного дня повернуся додому», — каже дівчина.

Її рідне селище Олешки — зараз під окупацією. Там Катерина з батьками проживала у великому будинку, мала друзів,  ходила до школи. Вдома було дві собаки, за якими доглядала дівчина. Було звичне життя. Тепер — усе це лише спогади. Катерина вже рік живе в Іванківській громаді Київської області — у маленькому селі, де є лише два магазини, а до ліцею доводиться їздити щодня до іншого населеного пункту. 

“Я дуже сумую за домом, у нас там все було добре. Ми мали власний будинок. Зараз там нікого з друзів не залишилося, всі виїхали, як і наша родина”, — розповідає дівчина.

«Я не повірила, коли мама сказала, що почалась війна, — згадує Катерина. — Мама сказала, що президент оголосив про початок війни. Я подумала — неправда. А потім ми вийшли на вулицю … і там уже летіли літаки, заїжджала ворожа техніка».

Родина залишилася в рідних Олешках. На той час вони саме переїхали в новий будинок жити. Та й не вірили, що це ненадовго.  Так минуло два роки життя в окупації.

До школи Катерина ходити не могла. Намагалася навчатись онлайн, коли був інтернет. Електроенергії також пізніше не стало. Проте батьки дівчини придбали генератор, і вона іноді долучалась до онлайн уроків. Частіше просто здавала виконані самотужки контрольні роботи. Потім почалися погрози від окупантів за відмову ходити в російську школу. 

«Казали, що можуть розстріляти. Або забрати батьківські права в мами з татом».

Коли у родини трапилася трагедія — загинув старший брат, стало зрозуміло: треба виїжджати.

«Ми їхали 6-7 днів. Взяли з собою трьох кошенят. А собак залишили… тепер за ними доглядає сусідка», — розповідає Катерина. 

Коли оговтались після виїзду з окупації, почали облаштовуватись на новому місці. Довелося починати все спочатку: школа, друзі, інше життя.

«Перші два-три місяці я взагалі не ходила до школи. Було страшно. Незвично. Я сумувала за домом. За своїми собаками. За всім», — каже дівчина. 

Зараз Катерина вчиться. Щодня автобусом їде у ліцей. Готується до вступу. Читає історію, громадянську освіту, переглядає уроки онлайн. 

І продовжує мріяти: «Я стану адвокаткою. Я дуже цього хочу».

Поки що її будні — це маленьке село, довга дорога до ліцею та нові домашні улюбленці — собаки Лапочка і Малиш.

Але її мрія — вирватися у світ, де є інфраструктура, можливості й відчуття нормального життя.

«Я дуже хочу переїхати з цього села. Хочу, щоб війна закінчилась. І щоб ми змогли жити там, де є можливості для навчання і розвитку».

Це історія не про втрати. Це історія про мрії, які допомагають рухатися далі. 

Катерина пройшла те, що не всі дорослі люди здатні витримати. Але вона продовжує будувати майбутнє: вчиться, мріє, готується до вступу, малює, вишиває, доглядає тварин. І береже в собі віру, що життя може знову бути таким, як того вона хоче. 

Кожен із нас може стати частиною змін. Кожен донат — це можливість дати дитині інструмент для майбутнього, у яке вона вже сьогодні робить крок. Підтримайте її мрію — задонатьте за посиланням: https://mycity.one/projects/vlyn-dti–vlyn-mr

Катерина каже: «Якби хтось допоміг здійснити мою мрію, я б сказала велике дякую. Побажала б здоров’я, сили і удачі… Бо завдяки таким людям діти знову можуть мріяти».