fbpx
placeholder
До списку довин

Які виклики існують у соціальній сфері та шляхи їх вирішення – думки експертів СПІЛЬНО та Міністерства соціальної політики

Для того, щоб зрозуміти, які кроки потрібні для розвитку соціальних послуг в громадах, необхідно поглянути на виклики, які постають у самому процесі, та як на них відповісти.

Для цього ми зібрали думки експертів проекту “Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді” щодо коремих викликів, що були озвучені на Круглому столі “Впровадження соціальних послуг для дітей і сімей і громадах”, який відбувся у серпні 2020 року, якими ділимось з вами.

1) Особливості впровадження соціальних послуг в умовах змін нормативно-правового забезпечення – думками, на основі практичного досвіду роботи в громадах ділиться експертка проекту Спільно, Ольга Мороз, представниця члена Мережі – БО “Надія і житло для дітей”. Крім того, ми також наводимо коментар Вікторії Галайдюк, державного експерта експертної групи з питань розвитку системи надання соціальних послуг Директорату розвитку соціальних послуг та захисту прав дітей, щодо озвучених питань та шляхів їх вирішення:

На сьогодні, найбільшим викликом при впровадженні соціальних послуг у громадах є одночасна поява багатьох регуляторних актів з боку Мінсоцполітики, але не вистачає навчання щодо них для спеціалістів на місцях. В результаті, спеціалісти не встигають опрацювати нові акти та виникає багато запитань щодо вірного трактування норм.

Наступним викликом є неузгодженість нормативно-правових актів і їх реалізація на місцях ускладнюється. 

Наприклад, створюється міждисциплінарна команда від ССД для роботи з випадком дитини, яка постраждала внаслідок жорстокого поводження Для формування команди дається 7 днів, а замовлення послуги для сім’ї СЖО передбачає оцінку, що проводиться 5 днів. Лише після завершення оцінки буде прийнято рішення про надання послуги та призначено відповідального фахівця за ведення випадку. В такій ситуації вкластися у 7 днів не можливо. Для попередження таких складнощів варто, щоб нові напрацьовані нормативні акти враховували практику спеціалістів на місцях.

Щодо системи створення соціальних послуг, на сьогоднішній день Міністерство соціальної політики пропонує 3 види соціальних закладів на заміну старій системі: центр соціальних служб (ЦСС), центр надання соціальних послуг (ЦНСП), центр соціальної підтримки дітей та сімей (ЦСПДС). При створенні закладу постає питання про штатний розпис, і він поки що є наявним лише для ЦСПДС і ЦНСП.

За відсутності штатних нормативів, фахівцю з соціальної роботи на місці можуть доручити надання 7-8 послуг, не враховуючи навантаження. 

Ще одним питанням до розвитку соціальних послуг є обладнання робочих місць. Поки неможливо зрозуміти, яке обладнання необхідне для ФСР, адже навантаження не визначене.   

Для узгодження нормативно-правової бази та зручності її імплементації на місцях, мав би бути один зрозумілий документ, наприклад, стандарт надання соціальної послуги, що містив би: пункти про навантаження, норми забезпечення, порядок надання послуги, єдиний вхід і вихід з послуги для отримувачів, ліцензування надавачів тощо. Наразі існуючий стандарт скоріше нагадує скорочений варіант технології ведення випадку.

Коментар Вікторії Галайдюк: 

Розробляючи нормативно-правову базу щодо змін у соціальній сфері та розвитку соціальних послуг, для Міністерства важливо враховувати думку громадських організацій, органів місцевого самоврядування, надавачів та отримувачів послуг. Якщо громадськості стає відомо про факти неврегульованості та невідповідності нормативно-правових актів про соціальні послуги, Міністерство соціальної політики запрошує повідомляти про такі моменти. 

На сьогодні є постанова «Про організацію надання соціальних послуг», якою затверджено Порядок організації надання соціальних послуг. 

Щодо невідповідності кількості днів на складення індивідуального плану надання послуги в наказі Міністерства «Про затвердження Державного стандарту соціального супроводу сімей (осіб), які перебувають у складних життєвих обставинах» та Законі «Про соціальні послуги» – це питання буде переглянуто. 

Щодо штатних нормативів чисельності закладів, що надають соціальні послуги – зараз триває робота над проектами штатних розписів, які скоро підуть на громадське обговорення, в тому числі і в регіони.

Щодо стандартів соціальних послуг – попереднім і чинним Законом України від «Про соціальні послуги» передбачено, що послуга надається відповідно до стандарту. Вже розроблено 22 стандарти, в стадії розробки є 10 стандартів. Зараз триває робота з перегляду існуючих стандартів і перший стандарт, що планується до перегляду, – стандарт соціального супроводу сімей у СЖО.

 

2) Виклики при визначенні потреб населення – Василина Дибайло, директорка МБО «Партнерство «Кожній дитині»:

Нинішнє законодавство щодо оцінки потреб громади у послугах не дає відповідь на питання, які саме послуги і кому потрібні. У наказі Міністерства соціальної політики 20.01.2014 №28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» запропонована методика фокусується на інформації про наявних надавачів послуг та кому вони надали послуги в минулому році. 

Це не дає можливості побачити загальну картину кількості потребуючих категорій населення та необхідних для них послуг, що, в свою чергу, унеможливлює соціальне планування та бюджетування в громаді. Наразі у Міністерстві соціальної політики розробляється нова методика і запропонований проект має дати відповіді на ключові запитання.

Досвід Проекту #СПІЛЬНО показав, що визначення потреб громади у соціальних послугах має складатися з таких 3 компонентів:

  • Кількісний аналіз – збір статистичних та кількісних даних. Тут важливо порівнювати дані між собою, аналізувати не тільки абсолютні цифри, але й відносні показники; проводити картування надавачів і не тільки соціальних послуг, а й з інших сфер – освіта, медицина, культура і спорт.
  • Якісний аналіз – ставлення та думка щодо розвитку послуг як отримувачів, так і надавачів соціальних послуг. Цей етап може включати опитування та анкетування громадян, різні партисипативні заходи, проведення інтерв’ю та фокус груп з конкретними групами отримувачів послуг (поточними та потенційними), заходи із моделювання механізмів надання таких послуг. 
  • Аналітичний етап – співставлення статистики із думкою надавачів та отримувачів послуг дозволить визначити тенденції щодо потреб, пріоритети надання послуг, а також напрямки щодо розвитку нових механізмів, нових послуг та нових надавачів.

Варто, щоб нова методика, яку розробляє Міністерство, містила ці компоненти. Також слід враховувати, що не всі громади будуть компетентні провести всі 3 етапи, тому важливо їх навчати.

На думку експертів Проекту, оцінка потреб громади разом із аналізом та внесенням змін в цільове трирічне планування та бюджетування має відбуватись раз на 3 роки.

Викликом є застосування результатів оцінки потреб громади у плануванні та бюджетуванні послуг. На сьогодні, соціальні послуги не є частиною бюджетної класифікації саме як послуги, тому доводиться їх обраховувати, ґрунтуючись на закладі, де конкретна послуга буде надаватись. Окрім того, стандарти та специфікації соціальних послуг скоріше містять певні обмежувальні фактори (наприклад, у специфікації може бути відсутнє деяке необхідне обладнання), аніж допомагають розвинути послугу, як її потребує населення.

Коментар Вікторії Галайдюк, державного експерта експертної групи з питань розвитку системи надання соціальних послуг Міністерства соціальної політики: 

Щодо наказу Міністерства соціальної політики №28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» – вже є новий проект методології оцінки потреб, цей порядок розміщено на сайті Міністерства – https://bit.ly/3iFD2v3 і громадські організації запрошуються до широкого обговорення. 

 

3) Розвиток інтегрованих соціальних послуг для дітей з інвалідністю – Маріанна Онуфрик , керівниця ГО «Соціальна синергія»:

Застосування наказу Міністерства соціальної політики №28 «Про затвердження Порядку визначення потреб населення адміністративно-територіальної одиниці у соціальних послугах» не дає відповіді на питання, які саме послуги потрібно розвивати з огляду на незадоволені потреби мешканців конкретної громади. Розглянемо ситуацію на прикладі потреб дітей з інвалідністю.

Наразі в Україні діє медична модель інвалідності, за якою дитина з інвалідністю розглядається як хвора. Наша офіційна статистика показує, що більше 2% дітей має цей статус, у той час як в світі аналогічний показник складає 6%, за рахунок більш широкого підходу до визначення такої особливості людини. 

Отже, в Україні значна частина дітей, які потребують підтримки не виявляються і не обліковуються, а відтак вони не отримують потрібних для них соціальних послуг. Не дивлячись на те, що в законодавстві України є поняття «обмеження життєдіяльністю», громади слабо знайомі з цим концептом і не збирають дані про цю групу людей. Медична модель інвалідності також унеможливлює міждисциплінарний підхід у наданні соціальних послуг таким людям.

За результатами оцінки потреб, проведеними у громадах в рамках проекту “Спільно”, особливо затребуваними виявились послуги денного догляду для дітей з інвалідністю і раннє втручання. Виникло питання запровадження цих нових послуг, яке, в свою чергу, виявило ряд проблем. Зокрема, в Україні затверджено стандарт послуги денного догляду, але він розрахований здебільшого для дорослих осіб з інвалідністю і має складнощі в реалізації, адже був розроблений під інтернатні заклади, а тому невеликим громадам та ГО практично не можливо виконати цей стандарт та надавати послугу денного догляду. Затвердженого стандарту послуги раннього втручання досі немає, хоча проекти були. Наявні в Україні Центри/відділення раннього втручання – спорадичні, і це також один із викликів. Затягування процесу розробки стандарту раннього втручання призводить до того, що багато дітей не отримують цю вкрай важливу для подальшого життя та розвитку послугу, а вона, як правило надається дітям лише в період від 0 до 4-х років. 

Можливе рішення цієї проблемної ситуації на системному рівні – це впровадження в дію Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життєдіяльності та здоров’я. Зокрема, затверджене Розпорядження КМУ № 1008-р «Про затвердження плану заходів із впровадження в Україні Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я та Міжнародної класифікації функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я дітей і підлітків». Воно передбачало, зокрема: відповідальність Міністерства соціальної політики за удосконалення форм статистичної звітності, соціального захисту та реабілітаційної допомоги; визначення чітких критеріїв встановлення інвалідності; розробку стандарту раннього втручання. З боку громадських організацій ми озвучуємо підтримку нагальності даних кроків. 

 

4) Виклики у впровадженні міжвідомчої взаємодії на рівні громад – Світлана Тунтуєва, програмна координаторка проекту “Спільно” від Луганського відділення МБО “БФ “СОС Дитячі містечка Україна”:

Міжвідомча взаємодія є важливою складовою процесу реалізації та закріплення якісних змін у громадах. У проекті, вона визначається як співпраця декількох партнерів громади для досягнення мети. Для цього кожен партнер має не лише знати і виконувати свої функції, а й знати про функції інших партнерів для розуміння точок перетину і шляхів кооперації.

Один із викликів для міжвідомчої взаємодії, з якими зіштовхнулась частина громад в рамках виконання проекту “Спільно” – відсутність Служби у справах дітей і нестача знань, як її зробити. Під час розробки на рівні громади місцевого положення про міжвідомчу взаємодію для забезпечення захисту дітей виявилось, що без ССД неможливо забезпечити захист прав дітей. Отже, такі громади створили ССД, які тепер успішно працюють.

Ще один виклик – не в усіх громадах відділ соціального захисту має статус юридичної особи, а це уповільнює ухвалення рішень, зокрема щодо визначення та реалізації соціальних пріоритетів розвитку громади, стратегічного планування, організації здійснення соціальної роботи в громаді та надання соціальних послуг тощо. Коли немає такої юридичної особи, всі відповідні рішення ухвалює виконавчий комітет населеного пункту, який збирається раз на місяць та має на порядку денному багато інших пріоритетів.

Вже на стадії впровадження порядку міжвідомчої взаємодії яскраво проявився виклик стосовно виявлення дітей та сімей у складних життєвих обставинах. Кількість фахівців із соціальної роботи недостатня для того, щоб забезпечити всі сім’ї, які опинились у СЖО, послугою соціального супроводу. Отже, послугу соціального супроводу отримують лише сім’ї в складних і частково середніх по тяжкості випадках. У той же час, профілактика ефективна саме на ранніх стадіях СЖО.

Інший виклик – низькі показники вилучення дітей з сімей, де є загроза їх життю та здоров’ю. Ситуація пов’язана з відсутністю на рівні громади чи району послуг із термінового влаштування дітей, які не мають статусу позбавлених батьківських прав. Розвиток послуги патронату над дитиною частково вирішив би це питання. Але тут постає низка інших: забезпечення якісного соціального супроводу для біологічної родини вилученої дитини та реінтеграція дитини (чи можливо це зробити в тримісячний термін?), у разі неможливості реінтеграції – розглядається питання про позбавлення біологічних батьків батьківських прав та очікування рішення суду, яке подекуди триває близько року. Де і з ким увесь цей час має перебувати дитина? Куди вона буде влаштована після позбавлення батьків батьківських прав, бо кількість сімейних форм в громадах недостатня.

Викликом для імплементації нового законодавства є одночасний перебіг декількох реформ, які відбувається не лише в соціальній сфері, а в медичній, освітній та правоохоронній сферах. Громади, часом, не встигають опрацювати всі зміни. Кадровий голод також дається тут взнаки. Без допомоги з національного рівня, а також від громадського сектору і міжнародних організацій громадам буде важко впоратись з усіма викликами. 

 

5) Виклики під час рекрутингу кандидатів в патронатні вихователі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки-вихователі та ДБСТ-вихователі – Лариса Стрига, представниця члена Мережі – МБО «Партнерство «Кожній дитині»:

Сьогодні ми стоїмо на порозі ситуації, коли розширення повноважень дозволить громадам самостійно ухвалювати рішення в т. ч. і про влаштування дітей до сімейних форм виховання. Станом на зараз, Міністерство соціальної політики визначає механізми передачі ОТГ повноважень щодо створення патронатних та прийомних сімей, ДБСТ та влаштування до них дітей.

Актуальність цих задач полягає також у тому, що щороку в українських судах розглядається близько 10 тисяч справ щодо позбавлення батьківських прав, і близько 80% з цих справ задовольняються, тому діти потребують сімейного влаштування. Отже, питання обізнаності місцевих спеціалістів щодо пошуку та якісного відбору кандидатів та їх готовності до створення мережі опікунів, піклувальників, прийомних сімей, ДБСТ та патронатних сімей вже сьогодні є нагальним для ОТГ. 

Підтвердженням цього виклику є відсутність у переважної більшості ОТГ досвіду запровадження патронату, створення та підтримки сімейних форм виховання, оскільки ці напрямки раніше покривалися спеціалістами районного рівня. Тому більшість ОТГ не мають практичного досвіду рекрутингу та формування у мешканців громади мотивації до участі у долі дитини, яка через недбале ставлення батьків, загрозу життю чи здоров’ю, батьківську безвідповідальність, не може проживати у власній родин. 

Наступним викликом для ОТГ є організація ефективної роботи патронатних сімей, опікунських, прийомних сімей чи ДБСТ; наприклад, є стримуючі побоювання кандидатів та громади в цілому, що батьки вилучених дітей можуть приходити до вихователів із негативними намірами. І цей фактор може стати вирішальним для потенційних кандидатів, які потребуватимуть професійного соціального супроводу місцевих спеціалістів, які мають вміти його забезпечувати.  

Зараз актуальне завдання національного рівня, а саме Обласного центру соціальних служб – навчити місцевих спеціалістів із громад вести ефективну комунікацію на пошук сімей, готових взяти до себе дітей, залишених без батьківської опіки, а згодом надавати їм необхідну професійну підтримку як ефективно організувати соціальний супровід таких сімей.  

Хто має бути навченим пошуку кандидатів на місцевому рівні? Це може бути, наприклад: ФСРи, які можуть бути початковою ланкою рекрутування, бо вони найбільше знають свою частину громади (старостинський округ) та начальники відділів ЦНСП/ЦСС, які повинні вміти безпосередньо консультувати кандидатів та проводити їх якісний відбір.   

Не слід забувати, що громадські організації, особливо з досвідом проектної діяльності, на сьогодні також мають високий рівень мотивації своєї самореалізації в соціальній сфері та просувають себе як надавачів соціальних послуг  і готові брати участь у цих процесах і ділитись своїм досвідом з ОТГ. Тому представники громадського сектору, навчаючись поруч з місцевими спеціалістами, якісно посилять цей напрям, а в деяких випадках можуть в цілому забезпечити пошук та відбір кандидатів і якісний їх супровід. 

 

Експертна думка Руслана Колбаси, Генерального директора Департаменту захисту прав дітей та усиновлення, щодо вищезазначених викликів та шляхів їх вирішення:

Процес децентралізації, що відбувається зараз в Україні, дуже важливий як в сфері захисту прав дітей, так і в сфері надання соціальних послуг. Адже, децентралізація не відбудеться, якщо зараз не закласти розуміння стандартів роботи на рівні ОТГ в усіх вимірах соціального життя,  а також шляхів їх забезпечення.

Ресурси, спрямовані на ОТГ, покликані не лише забезпечити інфраструктурні процеси, а й розвиток соціальних послуг для громадян. Часто громадяни не мають доступ до соціальних послуг через віддаленість населеного пункту, надання та наявність найближчого центру надання послуг лише у районному центрі. 

Закон України «Про соціальні послуги» вже містить ряд позицій та завдань для центрального, обласного рівнів та ОТГ для розвитку мережі надання соціальних послуг. На сьогоднішній день, вже прийнято 18 нормативно-правових актів, з них 13 постанов КМУ, з метою забезпечення виконання цих завдань.

Також, на цей момент, триває розробка й інших актів на виконання Закону: накази Міністерства соціальної політики; класифікатори послуг; методика обчислення (зокрема, обрахування середньомісячного сукупного доходу) тощо. Це все – інструменти, які мають використовуватись спеціалістами на місцях.

Якщо говорити про інтегрований підхід, який базується на узагальненні передового досвіду з організацій соціальних послуг у громаді, то впровадження такої моделі системи соціального захисту здійснюється в таких напрямках як: 

  • інтеграція врядування через створення структурного підрозділу у виконавчому комітеті ОТГ, який визначає соціальні проблеми та потреби в послугах, планує роботу з розвитку системи, здійснює контроль за наданням послуг, ухвалює рішення про надання послуг;
  • інтеграція стратегії через запровадження планування та цільового бюджетування;
  • інтеграція процесів через запровадження певних принципів і технологій для організації надання послуг.

Для створення ефективної системи соціального захисту населення, наріжним питанням є наявність та підготовка спеціалістів, які працюють на місцях. Міністерство вважає першочерговою проблемою брак фахівців з соціальної роботи та фахівців ССД в ОТГ, тому вже декілька років проводить виїзні семінари та конференції в регіонах задля донесення до громад важливості наявності ССД, ФСР та структурних підрозділів з питань соціального захисту та надання необхідних методик й інструментів. На жаль, інститут ФСР в Україні був скасований у 2014 році. Зараз Міністерство прагне повернути цей інститут. 

Для Міністерства важливо, щоб на період децентралізації на місцях були спеціалісти, які б здійснювали виявлення складних життєвих обставин в сім’ях, надавали соціальний супровід та виконували всі інші норми, прописані в Законі. Є сподівання, що найближчим часом, в якості експерименту, буде ухвалений закон щодо запровадження ФСР в ОТГ. У цьому законі буде закладений механізм компенсації заробітної плати для ФСР-ів державою.



Поділитися: