«Їм просто потрібен дім». Що таке підтримане проживання для випускників інтернатів
Матеріал підготовлений ГС «Українська мережа за права дитини» спеціально для hromadske за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
Ця історія почалася 12 років тому. Раз на тиждень у харківському інтернаті волонтери допомагали дітям готуватися до вступних іспитів.
Серед вихованців була дівчина, яка мала особливості опорно-рухової системи. Вона все життя провела в інтернаті й дуже любила вчитися. Після досягнення повноліття її мали перевести у «будинок літніх людей» чи психоневрологічний інтернат. Саме туди після дитячих інтернатів відправляють молодих людей з інвалідністю, якщо ніхто не допоможе їм пристосуватися до самостійного життя.
«Усе, що потрібно таким дівчатам і хлопцям, — це дім», — зауважив якось Василь Сидін, засновник дитячого театру для вразливої молоді. З цієї фрази у волонтерів народилася мрія відкрити дім підтриманого проживання для випускників інтернатів. Згодом вони заснували у Харкові громадську організацію «Еммаус».
«Летючий дім» для двох дівчат
Свою першу квартиру підтриманого проживання під назвою «Летючий дім» команда «Еммаус» відкрила у 2013 році. Там оселилися дві дівчини.
«Ми витратили два роки на створення “Летючого дому”. Найскладніше було знайти кошти. Дуже допомогли знайомі з-за кордону. Одного разу вони розповіли своїм друзям про наших дівчат і разом зібрали гроші на перший рік оренди квартири. Отак усе й розпочалося», — пригадує програмна директорка ГО «Еммаус» Ольга Філоненко.
У будинках чи квартирах підтриманого проживання безоплатно мешкають випускники інтернатів або люди з інвалідністю, яким потрібна підтримка. З ними працюють наставники — тьютори, психологи та інші фахівці. Вони навчають доглядати за собою, готувати їжу, користуватися транспортом, купувати щось у магазині. Спершу тьютори щодня супроводжують своїх вихованців, роблять усе разом.
«Випускникам інтернатів важко освоїтись. Для них це історія вимушеного, дуже швидкого стрибка у доросле життя. Коли світ після чотирьох стін стає відкритим, з великою кількістю людей. А ти ще й одразу маєш туди увійти, — розповідає Ольга. — Хлопцям і дівчатам бракує базових уявлень про побут. Вони звикли, що їжа з’являється на столі, тарілки зникають, і не мають розуміння, що на все це треба виділяти час».
З кожним місяцем молоді люди стають самостійнішими, у них з’являються мрії, вони не бояться опановувати нову професію та спілкуватися з іншими.
«Одна з дівчат закінчила магістратуру в харківському університеті й зараз працює з нами як тьютор, — розповідає Ольга. — Часто мо́лоді страшно зробити перші кроки й наважитись покинути інтернат, тому наші тьютори розповідають їм про переваги самостійного життя та пояснюють, як будуть разом долати виклики».
У 2019 році команда «Еммаус» почала співпрацю ще з одним інтернатом у Харківській області. Хотіли відкрити квартиру для трьох дівчат з ментальною інвалідністю, які прожили в закладі майже до 30 років.
«Нам знадобилося два роки, щоб побудувати стосунки з дівчатами, аж доки вони відчули, що готові піти з нами у цю пригоду. І це зрозуміло. Коли до вас прийде незнайомець і скаже, що забирає жити до себе, це прозвучить не дуже надійно. Потрібен час і довіра, які дають сили наважитися», — зазначає Ольга.
Дівчата переїхали у квартиру в жовтні 2021-го. За два роки стали самостійними, самі пересуваються містом у справах. Одна з них хоче займатися флористикою, тому їздить у ботанічний сад як волонтерка, друга прибирає квартири, третя вчиться робити манікюр.
Заняття з дівчиною з квартир підтриманого проживання, яку еваюкували до Італіїнадано hromadske
Обіцянка вірності та підтримки
Коли «Еммаус» відкривав першу квартиру підтриманого проживання, до кінця ніхто не розумів, що це за робота. Але точно знали, що не зможуть закрити проєкт через рік.
«Це обіцянка на дуже довгий період. Ти маєш відчувати, що маєш сили дуже довго бути вірним обіцянці, яку дав. Ця робота має сенс, якщо хлопці та дівчата впевнені, що люди з проєкту з ними назавжди. І навіть коли співробітники йдуть із команди або змінюються — відносини залишаються. Наші підопічні знають, що в цьому місці їх завжди будуть любити й підтримувати», — розповідає Ольга.
Єдине, що б вона змінила на самому початку роботи — одразу залучила би психотерапевта-супервізора для тьюторів. Такі фахівці працюють у команді лише останні 8 років.
«Тьютори на зв’язку цілодобово й без вихідних. Усі дні народження, свята — все-все відбувається разом із хлопцями та дівчатами. Тому дуже часто людина вигорає. І вкрай важливо, щоби хтось це помітив і сказав: “Тобі треба у відпустку”. Або якось інакше допоміг з проблемами. Також іноді людина може знаходити в роботі інструменти для розв’язання власних проблем. У цей момент супервізор допомагає віднайти баланс і відновити власні кордони», — зазначає Ольга.
Крім цього, вони з колегами постійно шукають гроші на оренду, зарплати вчителям, на лікування, харчування та інші витрати. Ольга називає цей процес «конвеєром із грантових заявок». Але його не можна зупинити, адже людей нікуди не подінеш.
«Коли ми робили розрахунки витрат, держава виділяла жителям інтернату по 14 000 грн на місяць, а нам потрібно було 15 тисяч. Інтернат — це завжди гігантські структури, там великі комунальні платежі та штат. Тож усі ці кошти не йдуть на конкретну людину. А у нас навпаки. Хотілося б, щоб у майбутньому ці гроші “ходили за людиною”, а не залишалися в інтернатному закладі. Тоді й питання фінансування квартир підтриманого проживання не стояло б так гостро», — додає Ольга.
Спільнота мешканців квартир підтриманого проживання
У 2022 році «Еммаус» у Харкові мав 9 квартир підтриманого проживання. Там мешкали 35 людей.
Хлопців і дівчат селили окремо. Ніколи — по декілька в одну кімнату. Іноді це важко пояснювати донорам і благодійникам. Адже у сім’ях брати й сестри часто ділять кімнати, і не завжди зрозуміло, чому випускники інтернатів не можуть так само.
«Дівчата і хлопці все життя мешкали в кімнаті по 10-20 людей. Відчуття власного простору, свого тіла в цьому просторі у них немає. Тому окремі кімнати — це дуже важливо. Тільки тоді, коли в тебе з’являється власний простір, ти вчишся піклуватися про себе, про своє житло, розумієш: це моє, нехай на якийсь час, але я за це відповідаю, — зазначає Ольга. — Це ще й питання гідного ставлення до цих людей. Якщо ми хочемо якісно супроводжувати вразливу молодь, яка мала дуже травматичне дитинство, ми не можемо їх забрати й поселити по четверо в кімнаті. Адже коли ми кудись їдемо, то хочемо бути лише зі своєю сім’єю чи на самоті, бо це комфортніше».
У квартирах підтриманого проживання мешкають лише ті, хто навчається чи працює. Час перебування не обмежують — залишайся стільки, скільки треба. За словами Ольги, менше часу потребують вихідці з інтернату, які не мають інвалідності.
У кожній квартирі є невелика традиція — каса дому. Мешканці щомісяця мають вносити туди якусь символічну суму, 100 чи навіть 10 гривень. А потім усі разом вирішують, куди витратять ці гроші: на солодощі, засоби гігієни чи морозиво під час прогулянки.
«Так ми вчимо структурувати свій бюджет і розпоряджатися власними коштами», — додає Ольга.
Команда ГО “Еммаус”надано hromadske
Поєднання життя у родині з підтриманим проживанням
Напередодні повномасштабного вторгнення частину підопічних команда «Еммаус» вивезла на захід України до знайомих і друзів. Після 24 лютого 2022 року вони швидко евакуювали всіх своїх підопічних до Італії. Спочатку оселилися в гірському містечку Новацца. А у вересні 2022 року переїхали до Мілана. Там живуть в одному великому будинку, але в окремих кімнатах.
«Звісно, ми не можемо замінити батька й матір для цих хлопців та дівчат. Проте ми є родиною в ширшому розумінні цього слова. Родиною, де є дорослі та молодші брати й сестри, де є відчуття затишку, захищеності, розуміння того, що ти важливий, що про тебе піклуються, дослухаються і розділяють усе, що з тобою відбувається», — розповідає Ольга.
Вона каже, що в Італії ставлення суспільства до людей з інвалідністю зовсім інакше, ніж в Україні. І сподівається, що нарешті й у нашій країні настав час змін та розуміння: кожна людина, незалежно від стану здоров’я чи наявності в неї родини, має право на нормальне життя.