Основна мета впливу на депортованих дітей — їх мілітаризація — радниця з адвокації УМПД
Дата публікації:
В етері Громадського радіо радниця з адвокації Української мережі за права дитини Анастасія Степула розповіла про депортацію українських дітей.
За офіційною інформацією, Росія депортувала близько 20 тисяч українських дітей, хоча реальні цифри можуть бути значно більшими. Основна мета — «перевиховати» й мілітаризувати дітей, щоб використовувати їх далі у війні проти України. До цього процесу долучена і Російська православна церква. Вона є одним з інструментів емоційного впливу на дітей, що перебувають у важкому психологічному стані після життя в окупації та під час депортації.
«У росіян дуже розбудована і дуже спроможна пропагандиська інфраструктура. Церква — це один з каналів вкладення інформації, він є дуже спроможним в плані емоційного та психологічного впливу на людину, особливо це стосується дітей. Вони переживають складні моменти свого життя, окупація є дуже серйозною психологічною травмою. Росіяни в першу чергу працюють з цивільними організаціями, школами щодо сіяння зневіри», — розповідає Степула.
За її словами, усіх дітей намагаються переконати, що вони не потрібні Україні, що їх кинули. У той же час, Росія презентують як рятівника, дружню країну. Після цього дітей переконують у викривленні сенсів, пов’язаних з війною, у тому, що Росія воює за правду, а Україна нищить сім’ї і території дітей.
«Далі вступає церква, яка на зневірену свідомість накладає певні відповіді, конотації, наративи про віру, бога, правду, справедливість. Це ґрунтовний підхід до психологічного навіювання. Плюс, церква в Росії є дуже воєнізованою, а основною метою пропагандиського впливу на дітей є їх мілітаризація. Навіть шкільні якісь процеси спрямовані на те, щоб вирощувати в дитині воєнізований дух захисту батьківщини, якою буде Росія», — говорить радниця з адвокації.
На її думку, релігійний вплив на у південних і східних регіонах України, звідки депортують дітей, є не надто сильним. Через це церква може не викликати довіри у дітей, але, в той же час, запропонувати новий вид приналежності.
«Віднесення себе до певного ком’юніті може стати рятівним. Через це пропонування церкви може мати сильний вплив на дітей», — каже Степула.
Вона розповідає, що офіційно депортованими визнано 19 546 українських дітей. Повернути вдалось дещо більше 400. Понад половину з них повернула Українська мережа за права дитини в партнерстві з Міністерством реінтеграції та з Офісом омбудсмена України.
«Я не можу сказати, що більшість дітей, яких ми повернули, перебували під цим церковним впливом. Але такі випадки є. Все-таки більше відбувається ця робота через табори і через навчання. Релігійні інституції не є передовими в цій пропаганді.
Дуже складно знайти точку, звідки все почалося. Росіяни так часто перевозять дітей, переміщають їх з одного табору в інший, міняють місця їх навчання, що іноді прослідкувати всі взаємодії неможливо», — вважає радниця з адвокації.
Вона говорить, що за нинішніх темпів повернення дітей, цей процес триватиме 90 років. Кожна повернута дитина повідомляє про інших депортованих, яких немає в офіційній статистиці.
«Кількість депортованих дітей значно більша, ніж офіційно вважається. Часто ми знаємо випадки, коли забороняється дзвонити, зв’язуватися з батьками в Україні. Але паралельно дитині розповідають, яка мама погана, що вона не приїжджає і не забирає. І цей наратив зневіри, непотрібності, зруйнованої довіри до світу працює. А далі нашаровується любов до Росії, до її бога, до війни», — розповідає Степула.