Усиновила 4 дітей із фетальним алкогольним спектром порушень і веде блог, як дарувати таким малятам щасливе дитинство
У пари Сєнцових із Чернігова шестеро дітей. Старші сини — 14-річний Святослав і 8-річний Всеволод — біологічні. Усиновлені: 5-річна Вероніка та рідні сестрички — 9-річна Ангеліна й 6-річна Ніколь. 6-річний Лев поки що живе в родині під опікою. Усі прийомні діти мають діагноз «фетальний алкогольний спектр порушень» (далі — ФАСП).
Потенційні всиновлювачі зазвичай уникають дітей із цим діагнозом, бо бояться психічних, генетичних наслідків і фізичних захворювань. Але Євгенія з Максимом свідомо стали батьками таким дітям і вже змогли їм допомогти. Як це вдалося та чому пара всиновила дітей із серйозними діагнозами? Про все це ми поговорили з Євгенією.
«Нічого смертельного немає, отже, впораємося»
«Думки про всиновлення з’явилися ще після появи першої кровної дитини, — згадує Євгенія. — Але вже після народження Слави та Сєви я стала вивчати блоги, книги, фільми за темою. Читала й чоловікові, то він сказав: “Я вже зрозумів, до чого все йде”. Потім я знайшла на одному із сайтів із базою сиріт анкету двох сестер — Ангеліни та Ніколь. До речі, і Вероніку ми пізніше знайшли там же. Але тоді, коли я прийшла з анкетою до Максима, він сказав: “Що ж, почнімо, а там — подивимося, як буде”».
Коли 5 років тому Сєнцови йшли за дівчатами, то не знали їхніх діагнозів, мали інформацію тільки про інвалідність Ангеліни. У дівчинки — мікроцефалія. Це медичний стан, при якому мозок має менший розмір і вагу, ніж зазвичай. Цей діагноз часто супроводжує ФАСП. Але коли прийшли до служби у справах дітей (далі — ССД), то дивуватися довелося й батькам, і фахівцям.
«Нам розповіли, які документи для того потрібно зібрати. Побачивши нашу рішучість, фахівці вирішили нас попередити: “А ви знаєте, що там по здоров’ю?” І вони почали нам казати, що там ФАСП, мікроцефалія та інші діагнози. Я до того читала літературу й приблизно знала, про що йдеться. Тому почувши, що нічого смертельного немає, сказала: ми впораємося. Ми зібрали документи й повернулися за 2–3 тижні. Нашій появі відверто здивувалися в службі, бо гадали, що злякали діагнозами. Потім і в дитбудинку намагалися налякати. Це дивувало, бо ми думали, що система націлена на влаштування дітей у сім’ю».
Читайте продовження історії на сайті hromadske.ua.
Матеріал підготовлений в рамках проєкту ЮНІСЕФ в Україні «Турботливі родини для 1000 дітей», що втілює Громадська спілка «Українська мережа за права дитини».