“Коли всі з’їжджаються на свята, за стіл сідає 38 людей”. Історія родини Іванових, яка виховує 22 дітей

Матеріал підготовлено райтером Костянтином Катишевим для РБК-Україна (проєкт Styler) в рамках проєкту Дитячого фонду ООН «ЮНІСЕФ» в Україні «Турботливі родини для тисячі дітей», що впроваджується ГС «Українська мережа за права дитини» за сприяння Міністерства соціальної політики України та Національної соціальної сервісної служби України.

Олена Іванова родом із Дніпропетровської області. Вона завжди мріяла про велику родину, хоча не була заміжня та не мала дітей. Одного дня жінка зустріла свого майбутнього чоловіка, з яким разом уже 30 років. У них народилася донечка Софія, і ніби всі мрії стали реальністю. Проте одне оголошення в газеті кардинально все змінило…

З чого все починалося

Олена та Іван народили спільну доньку Софію. У той період районна газета написала про те, що маленький хлопчик залишився без батьківського піклування. Тому довго не роздумуючи Іванови забрали дитину до себе.

“Коли доня підросла, вона почала просити сестричку, бо, мовляв, хлопчиків у родині більше. Ми хотіли ще дітей і взяли Дашу. Коли старші діти виросли, Даша залишилася одна, і ми вирішили взяти хлопчика Женю з сестрою Каріною”,, – розповідає Олена.

Служба родини у справах дітей запропонувала їм стати дитячим будинком сімейного типу. Благодійна організація допомогла їм створити більший будинок, щоб місця вистачило всім.

Якщо у батьків є бажання прийняти дитину в сім’ю – можна звернутися по допомогу до спеціалістів проєкту ЮНІСЕФ в Україні “Турботливі родини для 1000 дітей”, який утілює Громадська спілка “Українська мережа за права дитини” за підтримки Міністерства соціальної політики, Національної соціальної сервісної служби України.

Олена та Іван виховали 22 дітей (фото: особистий архів)

Отож разом з усиновленим Сергієм та рідною Софією, пара виростила вже 13 дітей. Зараз багато хто з них живе окремо, працює та навіть будує власну сім’ю. Проте в родині Іванових перебувають ще дев’ять дітей: Данило (19), Іван (18), Анжеліка (17), Руслана (13), Катерина (13), Олексій (13), Володимир (12), Михайло (12) та Артем (10).

Про труднощі виховання дітей

“Діти переважно непрості, зараз у мене шестеро мають затримку психічного розвитку. У побуті та орієнтуванні в соціумі – нічим не відрізняються від однолітків. Це відбивається лише на навчанні. Та всі мої діти чудові. І радощі, і складнощі виникають з усіма. Але за весь час ми мали дві, як я їх жартівливо називаю, “терористичні організації”, – сміється Олена.

Йдеться про Віталія, який уже будує власне життя, та Володю. Іноді меншого “спіткає поганий настрій”, і тоді він починає бешкетувати й ображати інших.

“Його мама зловживала алкоголем, батька ніхто не знає. Дитину в трирічному віці забрали з собачої будки, де вона ховалася, щоб не замерзнути. І ще тоді хлопчик звик, що потрібно самому здобути собі харчі, щоб вижити. Так досі захищається від світу атаками на інших”, – ділиться жінка.

Вона додає, що багатьох людей не цікавить історія минулого життя дітей. Люди бачать теперішню гарну картинку, а ще рахують гроші, які родина отримує на дітей, не рахуючи витрат.

По 15 літрів борщу на день

В Україні на утримання кожної дитини у ДБСТ щомісяця виплачують близько 7 300 гривень, тобто 2,5 прожиткового мінімуму. А також виплачує по одному прожитковому мінімуму на кожну дитину як зарплату.

Очевидно, що витрати в дитячому будинку сімейного типу набагато вищі за середньостатистичну сім’ю.

Наприклад, пральна машинка в сім’ї Іванових не працює довше ніж рік через велике навантаження. Двох кілограмів макаронів чи будь-якої крупи вистачає на один день.

“Борщ варю в 15-літровій каструлі. Щоб замісити пиріжки, тісто потрібно ставити на три літри молока. Хліб печу сама, раз на два дні – вісім хлібин. От завтра мені потрібно відвезти дітей на новорічну ялинку в райцентр: це і транспорт на десятьох, і якось розважитись треба”, – розповідає Олена про побут.

У такій великій родині побут займає багато часу та вимагає багато ресурсів (фото: особистий архів)

Водночас вони з чоловіком забезпечили дітей усім необхідним для здобуття освіти: хороші телефони, ноутбуки та планшети.

Емоційна напруга та радість внуків

Звісно, ніхто не робот. Тому від постійних навантажень мамі іноді буває важко. У такі моменти потрібно перемикатися.

“Сідаю на мотоцикл чи на велосипед. У нас тут ліс неподалік, то їду туди. Мені потрібно хоча б пару годин походити, заспокоїтися. Можу співати, можу плакати, квіти збираю – так випускаю свої емоції. Вдома 11 людей – і так постійно.Іноді емоційно важко, коли весь час мусиш бути у вирії подій”, – відверто каже Олена.

Проте її голос веселішає, коли вона згадує про внуків.

“Старші діти ще й онуків на всі канікули привозять. Коли всі приїжджають на свята із дітьми, дружинами, нареченими, нас сідає за столи 38 людей! Будинок тепер дуже великий. Усіх є, де розмістити на ніч, чим нагодувати, і свята у нас дуже веселі!” – з усмішкою говорить жінка.

Роботу та відпочинок сім’я проводить завжди разом (фото: особистий архів)

Чим сьогодні займаються діти

Олена та Іван займаються дітьми вже понад 30 років. За цей час багато хто вже влаштував власне життя, чим батьки дуже пишаються.

Сергій став головним менеджером на меблевій фабриці у Дніпрі. Софія працює лікарем-реаніматологом. Юра за фахом водій, а зараз захищає Україну в лавах ЗСУ.

Женя вступив у металургійну академію в Дніпрі та продає мобільні телефони у власному магазині. Його сестра Каріна навчається у технікумі та продає косметику у своєму магазинчику. Даша завідує магазином однієї з відомих в Україні мереж. Саша працює вчителем фізкультури, Інша Даша вчиться у Петриківському училищі на кухаря, Настя дуже добре малює в Петриківському художньому училищі.

Важливу роль для родини відіграв і тато Іван. Він звів будинок, займається господарством і передає свої “чоловічі” вміння хлопцям.

Олена з чоловіком Іваном (фото: особистий архів)

“Ваня багато душі вклав у нашу справу. Все, що наші сини вміють робити руками, то все від нього. Велосипед, мопед, машина, тракторець – це все на татові. Теплиці в нас, вулики. Раніше взагалі господарство було велике: і худоба, і свині, і птиця”, – розповідає про чоловіка Олена.

Зараз сім’я відмовилася від великої худоби та інших свійських тварин, адже виростити їх стало дорожче, ніж придбати.

У родині також є правило: разом працюють, разом відпочивають.

“Є дні, коли, наприклад, потрібно викопати картоплю. Тоді встаємо рано, гуртом накидаємося на ту роботу і за один день її робимо повністю. А ввечері дівчата начистять картоплі, тато на вогні її насмажить, вмикаємо музику і відпочиваємо усі разом, танцюємо. З першого дня так було заведено: якщо працюємо – то всі, але і відпочиваємо – всі разом”, – наголошує Олена.