ФСРи проєкту «Шлях додому»: «Посміхаюся, коли пишу людині на перетині кордону: “Вітаю вдома!”»

Будь-який етап повернення дитини додому – складний і відповідальний по-своєму. 

Перші надважливі кроки роблять Олександра та Світлана – двоє фахівчинь соціальної роботи (ФСР) в проєкті «Шлях додому». Саме вони супроводжують родича чи офіційного представника до виїзду по дитину і на самому шляху – в рф або на непідконтрольну українському уряду територію – і, власне, назад.

Команда проєкту вважає, що на плечі ФСРів лягає тяжка ноша: встановити контакт з людиною, увійти в довіру, переконати робити саме так, як їй кажуть, а не так, як вона собі міркує. 

Нерідко на етапі перемовин з офіційним представником дитини з’ясовується, що він не хоче їхати сам і не погоджується делегувати ці права довіреній особі. ФСРам доводиться пускати в хід увесь свій арсенал медіаторних та перемовних навичок.

Оформлення всіх потрібних документів – теж завдання не з простих. Добре, коли це лише виготовлення закордонного паспорту або довіреності. Якщо ж потрібно оформити опіку над дитиною, яка перебуває десь далеко, фахівцю доводиться пройти «усі кола пекла», починаючи від служби у справах дітей.

Робота соціальних працівників вкрай непередбачувана, щомиті на учасників повернення чатують складнощі й нестандартні ситуації. Розв’язати їх фахівець проєкту має дистанційно, швидко і так, щоб той, хто поїхав по дитину, не постраждав. Залагодити безпекові моменти, умовити, кого потрібно. 

Звичайно, трапляється, коли ситуація виходить з-під контролю команди, і соціальні працівники не можуть вирішити, скажімо, питання перетину держкордону рф. Але, тим не менш, заспокоїти людину, надати їй психологічну допомогу, повернути рівновагу – це все компетенції наших ФСРів. 

В проєкт «Шлях додому» фахівці соціальної роботи залучені від початку – з травня.

Олександра з Маріуполя. Її досвід роботи в соціальній сфері 10 років, але у справі повернення дітей вона працює вже понад рік.

Світлана – киянка, впродовж 23 років працювала в центрі соціальних служб і в службі у справах дітей.

Ми поставили колегам кілька запитань про роль ФСР в проєкті, про залаштунки їхньої роботи, про людські й професійні переживання і радості.

1.Чому не обійтися без фахівця соціальної роботи в проєкті «Шлях додому»? 

Олександра: Фахівець соціальної роботи – перша людина, яка знайомиться з тими людьми, з якими доведеться надалі працювати у справі повернення дитини: батьки, опікуни, довірені особи – хто буде вивозити дітей. Інколи знайомиться з самими дітьми. Буває, сама прокладаю маршрут.

Світлана: Наша робота – про довірливі стосунки з людьми: це і підтримка, і якесь важливе слово, і вміння не роздратуватися, коли виникають якісь непорозуміння. Ти як провідник.

2. Ви в одній ланці з цими людьми і вони можуть на вас покластися?

Світлана: Так. Утім на зв’язку ми не лише з родиною, а й зі службами у справах дітей, перевізником – широким колом людей, дотичних до пошукової роботи, повернення, до самої родини. Інколи навіть сусіди потребують певної консультації.

Олександра: Ми контактуємо з тими, хто збирає документи, вибудовує логістику, допомагає віднайти необхідні дані. Під час оформлення документів доводиться працювати також із нотаріусом, військовою адміністрацією, іноді військкоматом.

3.Що найскладніше у вашій роботі?

Світлана: Мене напружує, коли люди зникають зі зв’язку. Зібрано багато інформації, налагоджено взаємозв’язок, організовано якісь процеси, а потім раз – і вони перестають брати слухавку. 

Наразі у мене одна сім’я вже тиждень не виходить на голосовий зв’язок – я не знаю причини. Але у вайбер написали, що не втрачають надії повернути дитину, скористаються нашими послугами, але трохи пізніше.

4. Люди відступають через страх їхати по дитину? 

Олександра: Так, люди йдуть зі зв’язку, бо якраз бояться. Вони дивляться новини, і якщо, наприклад, дорога пролягає умовно через Кримський міст, лякаються. Або передбачається перетин кордону через пункт пропуску, який закривається, то у людини одразу очі сповнюються страху, що доведеться довго сидіти на кордоні, що їх там будуть допитувати. Людина може довго себе налаштовувати на поїздку, а потім в один момент зрозуміти, що, ні, вона просто не готова. І як би ти не переконував людину: мовляв, ми будемо постійно на зв’язку, поруч будуть волонтери, все буде добре, що ми не одну людину вивезли – будь-які аргументи марні.

5. А бувало, що разом вдавалося подолати цей страх – і людина їхала?

Олександра: Бувало, але на це йшли місяці. А трапляється, людина вже має виїжджати – і зникає. І для мене це не привід смутитися, а людський фактор: це нормально, так має бути. В першу чергу спрацьовують інстинкти збереження.

А найскладніше для мене – зберігати часом холодний розум. Особливо, коли людина вже на тій стороні [на території рф або непідконтрольній уряду України території]. Бо ти розумієш, що там нічого не можеш зробити, ні на що вплинути, там немає жодних правил, законів, і все, що ти робив, в одну мить може розбитися. Найважче дочекатися моменту і почути: «Все добре – ми їдемо назад».

6. Що спільне для всіх випадків повернення, а що завжди індивідуальне? 

Олександра: Індивідуального більше. Я ще не бачила однакових випадків. Можливо, історії повернення Влада і В’ячеслава – єдиний випадок певної схожості. Унікальність в усьому. Адже, по-перше, переміщення дітей в рф або на непідконтрольні території відбуваються за різних умов. По-друге, різна тривалість розлучення з батьками, родинами, що по-різному впливає і на дитину, і на родину. По-третє, умови возз’єднання різні. І по-четверте – умови адаптації. 

7. Коли ви як ФСР засмучуєтеся, а коли посміхаєтеся? 

Олександра: Засмучуюсь я, коли щось не виходить або хтось пропадає зі зв’язку в дорозі, особливо – на тій території. Це тяжке переживання.

А посміхаюся? Коли пишу людині на перетині кордону: «Вітаю вдома!» Це найкраще відчуття для мене.

Світлана: Засмучують непорозуміння в стосунках з учасниками повернення, колегами, коли помилки виникають через «не почув», «не дочув», «схвилювався». А взагалі радію навіть маленьким крокам, коли все вдається. І я ціную це.

=== 

Проєкт «ШЛЯХ ДОДОМУ» спрямований на пошук і повернення дітей, переміщених в рф або на тимчасово окуповані території України, а також на возз’єднання сімей, діти з яких опинилися в окупації без батьків. Проєкт реалізує Українська мережа за права дитини в партнерстві з Міжнародною гуманітарною організацією Save the Children in Ukraine. 

Також нашими партнерами є: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Благодійний фонд EDUKIDS, Медійна ініціатива за права людини. 

Долучайтеся до проєкту «ШЛЯХ ДОДОМУ» і Ви – зробіть посильний внесок у справу повернення дітей, адже це потребує чималих ресурсів.

Тисніть кнопку ПІДТРИМАТИ НАСна цій сторінці: