«Соціальні працівники вміють працювати, але не вміють приймати похвалу і вдячність», – ФСР Тетяна Ярмак
Тетяна Ярмак – фахівець соціальної роботи (ФСР) Центру соціальних служб Деснянського району міста Києва. А також – волонтерка Благодійного фонду EDUKIDS, який є нашим партнером у проєкті «ШЛЯХ ДОДОМУ».
У межах проєкту фахівчиня опікується хлопцем-сиротою, якого ми вивезли з окупованого Маріуполя. Буквально в той момент, коли повернувся на територію вільної України, він став повнолітнім. Утім вступив до вишу, тому, згідно з законом, до його 23 років за ним доглядатиме соціальна служба за місцем проживання.
«Дитина, яка майже у 18 років повернулася на територію вільної України, не має змоги самостійно вирішувати жодні матеріальні, фінансові питання, – говорить Тетяна Ярмак. – Житло в хлопця, слава Богу, є, тож в гуртожитку його розміщувати не потрібно. Але разом з тим квартира лишилася йому в спадок у досить проблемному вигляді, аж до відключеного світла й перекритої води. Тож EDUKIDS з партнерами допомагали відбудувати житло до належного рівня, щоб хлопчик міг туди заселитися і потроху адаптувався до звичайного життя».
Тетяна допомагала хлопцю відновити світло, їздила разом з ним подавати заяви, перевіряла, чи правильно йому підписують документи. Адже, на її думку, 18 років – це повноліття, але дитина не самостійна повною мірою.
«Також разом з майстрами, які приходили ремонтувати квартиру хлопчика, вирішувала, що і як буде робитися і наскільки можна покращити житлові умови. Станом на сьогодні уже є вікна, електрика, сантехніка, ремонт зроблено. Лишилося завезти мінімальні меблі – і можна жити».
У січні завдяки Олесі Біді й редакції The Kyiv Independence, які перерахували гонорар – нагороду за перемогу в конкурсі – на потреби повернених УМПД дітей, підопічному Тетяни Ярмак придбали ліжко. Втім не лише матеріальної допомоги потребують ці діти.
Тетяна розповідає, як важливо дитині відчувати, що вона потрібна іншим:
«Наприклад, мій підопічний телефонує і говорить, що заскучав – ми з ним сіли поговорили. Це про те, що він не сам – ми поруч. Впритул до того, що він живе, там де навчається, і лише у свої вихідні може вийти із навчального закладу. Навіть якщо це субота-неділя, нічого страшного, ми зустрічаємося, аби хлопець висловив свою думку, проговорив свої почуття й думки про життя, плани на майбутнє».
– Тобто ви для хлопчика ще і наставник?
«Я навчалася цього і працюю за цим напрямком, але моє наставництво – неформальне. У мене підопічних понад 100, і я не можу всім бути наставником, але можу бути другом. Державною формою наставництво стало 2017 року, але неформальним наставником дітям я була і до цього, і потім».
Тетяна каже, що більшість її колег раніше так чи інакше були дотичні до соціальної сфери:
«Я з родини, де бабуся, мама, тітка працювали в інтернатному закладі. Маючи групу інвалідності з дитинства, я не мала змоги ходити в загальноосвітню школу. Потрапила до технікуму зі словом “інтернат” в назві, бо там навчали дітей з інвалідністю. І на факультеті “соціальна робота” я почала вчитися там».
Наразі Тетяна поєднує державну роботу з волонтерською – зокрема, в БФ EDUKIDS:
«Як кажуть, ти можеш піти з соціальної роботи, але соціальна робота не може піти з тебе. Колегам завжди кажу: «Коли стукають – відчиняйте». Потрібно співпрацювати з організаціями, які можуть дати більше як державна структура. Бо у нас справді в дечому руки зв’язані. Через управління соціального захисту ми маємо фіксувати, з ким працюємо. Тобто лише з тими, хто зареєстрований за місцем проживання, в районі.
Якщо я працюю з дітьми з інших районів чи областей, то мій особистий вибір і бажання. Переспрямую, скерую до спеціаліста в районі цієї дитини. Але ці діти все одно телефонують мені. Мені це гріє душу. Мабуть, на трохи корону одягну. Приділити 15-20 хвилин свого часу, аби пояснити дитині, що їй зробити, неважко… Соціальні працівники вміють працювати, але не вміють приймати похвалу і вдячність».
– Яке ваше найглибше враження від роботи в проєкті?
«Не враження – страх. Я з дітками-сиротами, дітьми, позбавленими батьківського піклування, працюю близько 20 років. Вони між собою схожі в поведінці – всі мов їжачки. Роки зо три грають із тобою в перевірку: якою мірою ти готовий сприймати їх такими, якими вони є.
І цей хлопчик не виняток, але він ще більше їжачок, бо пережив більше горя і побував у ситуаціях, з якими ми на території вільної України не стикалися. Він ризикнув перетинати кордони, повертатися – це був для нього вибір. Проте він міг і лишитися там, правда? Струсити, побоятися їхати, тим більше, що йому на той момент майже виповнилося 18 років. Тобто ризикнути так зріло, по-дорослому не кожен наважиться.
Я запитала: «Що тебе взагалі підштовхувало?» Його слова «я люблю Україну, я хочу бути тут» для мене просто верх будь-чого. Бо у мене багато підопічних, які говорять, що бояться тут перебувати, планують їхати в Європу. По суті, він міг вчинити так само, але лишився тут і поступив на навчання тут.
І те, що робить УМПД з партнерами для повернення дітей на територію вільної України – справді дуже велика сила. А моя відповідальність – бути поруч із хлопцем до його 23 років, тому що він пішов навчатися».
Наостанок Тетяна Ярмак із вдячністю говорить про свою команду і горда з того, що як ФСР працює під керівництвом директора Центру соціальних служб Дмитра Альтмана і заступника директора, керівника відділу соціального супроводження Ольги Хоменко:
«Директор особисто допомагав прибирати після ремонту квартиру хлопчика, власноруч виносив сміття. Якщо потрібно, директор приїздить, допомагає, не гребує – з кожним приїздом машини виходить розвантажувати гуманітарку. З керівництвом мені пощастило».
===
«ШЛЯХ ДОДОМУ» – проєкт, спрямований на пошук і повернення дітей, переміщених в рф або на непідконтрольні уряду України території, а також на возз’єднання сімей, діти з яких опинилися в окупації без батьків. Проєкт реалізує Українська мережа за права дитини в партнерстві з Міжнародною гуманітарною організацією Save the Children in Ukraine.
Також нашими партнерами є: Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Благодійний фонд EDUKIDS, Медійна ініціатива за права людини.
Долучайтеся до проєкту «ШЛЯХ ДОДОМУ» і Ви – зробіть посильний внесок у справу повернення дітей, адже це потребує чималих ресурсів.
Тисніть кнопку 
Матеріали, розроблені у рамках проєкту, не обов’язково відображають офіційну позицію Save the Children.