“Працюю, аби поруч із кожною дитиною були дорослі, які її люблять, чують і підтримують” — Олена  Кріпак, директорка БО”КОВ “БФ”СОС Дитяче містечко”

Благодійна організація  “Київське обласне відділення “Благодійний фонд “СОС Дитяче містечко”  – один з членів Української мережі за права дитини та є частиною Міжнародного благодійного фонду «СОС Дитячі Містечка» Україна. Уже понад 20 років організація підтримує дітей та родини в Київській області, працюючи задля забезпечення їхнього добробуту та захисту, розвиває якісні соціальні послуги в унікальному для України Містечку.

Її директорка Олена Кріпак працює в організації майже 19 років. Починала як фахівець із соціальної роботи, згодом — координувала роботу Центрів “Укріплення сім’ї”, а нині вона очолює Київське обласне відділення. 

У цьому матеріалі ми розпитали Олену про роботу організації і чому СОС Дитяче Містечко у Броварах — це не просто гарна інфраструктура, а середовище безпеки та турботи, де кожна дитина має шанс на майбутнє в родині. Також, які є приклади комплексного підходу до підтримки дітей, родин і громади. 

Допомога, яка змінює життя: як “СОС Дитячі Містечка” підтримують родини у складних життєвих обставинах

Один із ключових напрямків діяльності міжнародної організації СОС Дитячі Містечка (відповідно і Київського обласного відділення) — профілактика соціального сирітства та підтримка родин. Фахівці команд організації працюють заради того, щоби діти зростали  у своїх родинах. І якщо дитина уже знайшла нову родину через усиновлення чи опіку (або іншу форму сімейного виховання) — важливо зробити все, аби вона не повернулася назад в інституційну систему. 

«Бували ситуації, коли батьки були готові відмовитись від дитини, бо просто не знали, як далі з нею бути, — ділиться досвідом Олена. — У такі моменти ми втручаємося: допомагаємо стабілізувати ситуацію, консультуємо, навчаємо, працюємо з батьками й дитиною, щоб відновити довіру і зв’язок».

Фото: СОС Дитячі Містечка

Команда СОС Дитячі Містечка має багаторічний досвід роботи з сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. Фахівці підходять до кожної ситуації комплексно — підтримка може тривати від кількох місяців до кількох років, іноді до п’яти. Для цього, зокрема, створені Центри “Укріплення сім’ї”. Там команда СОС Дитячі Містечка надає консультативну, психологічну, соціально-педагогічну та матеріальну допомогу. 

«Часто проблеми в родині стають помітними занадто пізно — коли вже потрібно вилучати дітей, бо ситуація критична. Ми ж намагаємося допомогти набагато раніше, поки ще можна все змінити», — пояснює Олена. До організації часто звертаються самі батьки або їх скеровують соціальні служби. А ще фахівці співпрацюють із державними установами, допомагаючи посилити їхню роботу.

Фото: СОС Дитячі Містечка

За словами Олени, найбільше досягнення — коли родина у кризі не лише отримує матеріальну допомогу у вигляді тих чи інших предметів першої необхідності, а й починає працювати з психологами та фахівцями із соціальної роботи.

«Їжу чи одяг беруть одразу, а от звернутись до психолога — на це потрібна мотивація, і це вже наша задача. Найскладніше — змінити мислення, показати, що можна жити по-іншому, що є вихід, і треба дбати про дітей. Але коли бачимо, як родини радять нас іншим, коли приходять нові батьки за порадою знайомих — це і є доказ, що ми на правильному шляху», — каже Олена.

Як підтримують сімейні форми виховання

Наступним  важливим напрямком роботи організації є підтримка сімей, які виховують дітей, що залишилися без батьківського піклування чи осиротіли. Йдеться про дитячі будинки сімейного типу (ДБСТ), прийомні сім’ї (ПС), патронатні сім’ї та інші сімейні форми сімейного виховання (СФВ).

У Київському обласному відділенні СОС Дитячі Містечка цей напрямок почав розвиватися ще з 2005 року. Тоді вперше оголосили набір батьків-вихователів. А вже у 2006 році кільком жінкам винайняли квартири, і вони почали виховувати прийомних дітей. Тоді їх називали просто — «СОС-мами».

Фото: СОС Дитячі Містечка

Паралельно в місті Бровари розпочалось будівництво справжнього Дитячого Містечка. Землю надало місто, а кошти — міжнародні донори. У 2010 році воно офіційно запрацювало.

«Головна ідея  — щоб діти зростали в родинах, а не в інтернатах. І це вдалося: близько 85% наших випускників стали успішними молодими людьми, які вже будують свої сім’ї», — ділиться  Олена.

Сьогодні на території СОС Дитячого Містечка у Броварах розташовано 16 будинків. У 12 з них живуть дитячі будинки сімейного типу, прийомні сім’ї, у 4 інших — працюють фахівці: тут розташований Центр “Укріплення сім’ї”, Молодіжна програма та адміністрація.

«Раніше у Броварах працював інтернат, — згадує Олена. — Ми допомогли його закрити. Після аналізу виявилось, що на 12–15 дітей там було понад 40 працівників і мільйон гривень витрат. Ми запропонували нову модель — перевести дітей до прийомних сімей. Це був прорив  у Де-І стратегії, що ми намагаємось імплементувати зараз у різних регіонах». 

Фото: СОС Дитячі Містечка

«Наше містечко знаходиться у хорошому місці з розвиненою інфраструктурою. Поряд лікарня, поліклініка басейн, гуртки, школи та дитячі садочки. Щоб уникнути стигматизації та упередженого ставлення до наших дітей, ми постійно працюємо зі спеціалістами, які дотичні до наших дітей у школах, садочках та ін. Пояснюємо, як правильно підтримувати дітей, які пережили втрати чи мають складну поведінку», — розповідає Олена. 

За 15 років СОС Дитяче Містечко у Броварах змінило життя  301 дитини. Світлана — одна з перших, яка потрапила у прийомну сім’ю. На той час їй було вже 17 років. Після повноліття дівчина пішла навчатися на педагога. Але працювати за фахом не змогла. 

Якось під час заходу, де обговорювали тему прив’язаності, Світлана зізналась, що не вміє любити — це почуття було для неї незрозумілим, і саме тому вона не змогла працювати з дітьми. Вона навіть вірила, що взагалі не здатна любити когось. Для Олени це стало справжнім одкровенням, адже Світлана здавалася сильною та самостійною.

Фото: СОС Дитячі Містечка

За підтримки працівників організації вона отримала житло від міської ради, отримала субсидію від Молодіжної програми організації на ремонт та на розвиток, а саме пройшла професійні курси з фотографії. Також, вона звернулась до фахівців організації й почала працювати з психотерапевтами, змогла пропрацювати свою травму, навчилась будувати стосунки — спочатку з партнером, а згодом і вийшла заміж.

Після початку повномасштабної війни Світлана виїхала за кордон. Спочатку працювала на заводі, як і багато українців у перші місяці вимушеного переселення. Але згодом повернулася до улюбленої справи — фотографії. У вільний від роботи час вона навчалась, відкладала гроші, щоб купити професійне обладнання. І вона досягла своєї цілі. Сьогодні Світлана не просто знімає — на її фотосесії записуються заздалегідь, бо черга з охочих росте. Такі результати нашої роботи наснажують працювати та змінювати життя дітей та молодих людей.

2022: зміна фокуса роботи  

З початком повномасштабного вторгнення життя СОС Дитячого Містечка у Броварах змінилося. На щастя 16 лютого 2022 року більшість сімей виїхали до Трускавця на оздоровлення — це була стратегія, щоб заздалегідь вивезти їх подалі на захід. Але чотири родини залишилися в Містечку.

«Ми готувались, але не вірили, що буде війна. Зранку 24 лютого я вже дзвонила колегам — треба було вирішити, як бути з тими, хто залишився. Було страшно. Люди копали окопи просто біля будинків», — згадує Олена.

Спочатку виїхати з Київщини не вдалося через затори. Але на початку березня всіх, хто ще залишився, вдалося евакуювати на потягу до Львова, а потім до Польщі. Частина команди вирушила з ними, щоб підтримати.

Олена з колегами розпочали роботу в Ужгороді з внутрішньо переміщеними родинами з дітьми, запустили осередок, надавали гуманітарну, грошову, психологічну допомогу.

«Екстрене реагування у такому масштабі стало новим напрямком для нас. За короткий час ми підтримали понад тисячу людей», — ділиться вона.

Фото: СОС Дитячі Містечка

Водночас команда, яка залишалася у Броварах одразу після деокупації Броварського району, відновила роботу з нашими учасниками Центру “Укріплення сім’ї” у найвіддаленіших куточках Броварської громади. Розвозили гуманітарну допомогу, підтримували родини, які постраждали від війни.

У  травні майже вся команда об’єдналася і робота закипіла, хоча це було непросто. “Ми  писали заявки на гранти, а це у часи блекаутів та сильних обстрілів. Не знаю, звідки в нас брались сили на усе це. Мене особисто мотивувала підтримка колег. Як ковток свіжого повітря було, коли підтримують та кажуть, що усе зробимо”, — розповідає Олена. 

Згодом відкрили нові Центри “Укріплення сім’ї” в Ірпені, Фастові, а також модульний офіс у Бородянці, де надається підтримка місцевим та внутрішньо переміщеним родинам з дітьми. Також запрацювали мобільні мультидисциплінарні команди в Чернігівській області. Допомога від СОС Дитячі Містечка надавалася в найвіддаленіших куточках Київської та Чернігівської областей, там, де її найбільше потребували.

Фото: СОС Дитячі Містечка

«Сьогодні наша місія —  відновлювати надію, укріплювати родини і будувати суспільство, у якому діти зростають у безпеці та гідності. Так ми будуємо безпечне майбутнє для наших дітей. Це завжди було важливо. Але під час війни ця місія набула ще глибшого сенсу», — підсумовує Олена. 

Повернення до системної роботи і мрії

Сьогодні команда БО “КОВ “БФ “СОС Дитяче містечко” знову працює системно. Після періоду екстреного реагування в перші роки повномасштабної війни, фокус поступово змістився на довготривалу підтримку родин і дітей. Організація має чотири ключові напрямки:

• допомога сім’ям у складних життєвих обставинах;
  
• підтримка прийомних родин, ДБСТ і патронатних сімей;
  
• робота з молоддю, яка виходить з-під опіки;
  
• розвиток системи соціальних послуг у громадах.
  

Наразі в СОС Дитячому Містечку у Броварах тимчасовий прихисток і підтримку знайшли родини з окупованих територій — їхні ДБСТ стали новими мешканцями. Вони активно адаптуються, відвідують психолога, залучаються до навчання й груп підтримки.

«Я бачу, як ці родини буквально відроджуються поруч з нами. Вони навіть не могли уявити, що їхні діти ще колись ходитимуть на гуртки, розвиватимуться. Війна, як не дивно, дала їм другий шанс», — ділиться Олена.

Водночас організація не припиняє роботу в напрямку екстреного реагування. У Київській та Чернігівській областях діють мобільні мультидисциплінарні команди  — психологи, соціальні педагоги, логопеди та  фахівці із соціальної роботи  надають допомогу постраждалим від війни. І що важливо — запити на підтримку надходять не лише від родин, а й безпосередньо від державних партнерів.

«Це для мене — про довіру. І я дуже сподіваюсь, що державні структури теж переймуть наш досвід. Система соціальних послуг має працювати на місцях, і партнерство з громадами — ключ до цього», — говорить Олена.

Фото: СОС Дитячі Містечка

Ще одна велика мрія — повернення евакуйованих родин з-за кордону. Але це складний процес: частина сімей адаптувалась до нового життя за кордоном, і для повернення потрібно створити безпечний простір в українських громадах. Знову ж — із підтримкою, психологічним супроводом, повагою до травматичного досвіду.

«Ми відкриті до партнерства, постійно запрошуємо подивитись, як працює наша система. Бо супровід прийомних сімей — це must have. Не можна підтримувати тільки дитину — потрібно турбуватись і про батьків. Навчати, супроводжувати, давати  відпочити, і просто бути поряд», — каже вона.

Також команда прагне трансформації ще одного інтернатного закладу у Броварському районі. Цей шлях непростий, адже знайти сім’ї для всіх дітей — завдання не з легких.

«Коли ми підтримуємо одну родину — ми змінюємо ціле покоління. Це і є шлях до безпечного, турботливого суспільства», — підсумовує Олена.

Читайте також про діяльність міжнародної організації «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна у матеріалі тут. А також дивіться статтю про виклики реформи Де-І, що зазначив Сергій Лукашов, національний директор МБО «БФ «СОС Дитячі Містечка» Україна, член правління ГС «Українська мережа за права дитини».