Як розмовляти та підтримувати тих, хто зазнав сексуального насильства в умовах конфлікту – поради психологинь платформи SafeWomenHub

У жорстокій війні росії проти України зафіксовані найстрашніші злочини, серед яких зґвалтування немовлят і групове зґвалтування дворічних хлопчиків-близнюків, що призвело до їхньої смерті. Жахливі випадки зґвалтування дітей на очах їхніх батьків та вагітності неповнолітніх, яких зґвалтували російські військові. Російські окупанти безжально ґвалтували жінок та дівчат, аби ті не хотіли одружуватися, жити статевим життям та народжувати дітей.

19 червня – Міжнародний день боротьби з сексуальним насильством в умовах конфлікту. Цю дату ухвалили 19 червня 2008 року у резолюції Ради Безпеки, в якій Рада засудила сексуальне насильство, як тактику ведення війни для залякування, помсти за позицію та погляди.

Українська мережа за права дитини поспілкувалася зі спеціалістами платформи SafeWomenHub (HR), які розповіли як спілкуватися з людьми, які зазнали сексуального насилля.

Визначення поняття 

Якщо говорити мовою закону, то «сексуальне насильство в умовах конфлікту» – це зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, примусова вагітність, примусові аборти, примусова стерилізація, примусові шлюби та будь-які інші форми сексуального насильства щодо жінок, чоловіків, дівчаток чи хлопчиків.

На жаль, сьогодні в Україні ця тема також актуальна. Національна поліція сьогодні розслідує майже 300 фактів сексуального насильства через війну, серед яких зґвалтовані діти. Нагадуємо, що кримінальна відповідальність за статтею 153 Кримінального кодексу України (скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом) – від 5 років позбавлення волі.  

Реагувати на цю проблему необхідно комплексно і це глобальне, державницьке питання. І частково бачення змін є у Дорожній карті у сфері забезпечення прав та найкращих інтересів дитини. 

Довіра та нав’язлива підтримка 

Іноді ми теж можемо зустрітися з людиною, яка зазнала насильства чи стала її свідком. Як себе поводити? Психологиня платформи SafeWomenHub (HR) Тетяна Франчук радить:

• вислухайте того, хто готовий ділиться своєю історією, якщо це для вас безпечно, при цьому важливо проявити увагу та турботу;
• не ставте питань під час розповіді, а якщо людина відмовляється говорити, не силуйте;
• дайте зрозуміти, що ви вірите, що вам не потрібні докази та переконання. Ви просто тут і довіряєте історії та пам’ятайте про конфіденційність, пообіцяйте, що підтримаєте її і після розмови.

Обов’язково спробуйте з’ясувати та надати інформацію про організації та спеціалістів, які можуть фахово допомогти. Наприклад, кваліфіковану допомогу можуть надати за цими номерами: 

• 102 – Національна поліція
• 0-800-211-444 – гаряча лінія психологічної підтримки Міжнародної організації з міграції (МОМ)
• 527 (з мобільного), 0800 505 501 (зі стаціонарного) – Національна гаряча лінія з консультування мігрантів та протидії торгівлі людьми Міжнародної організації з міграції (МОМ). 
• 0 800 500 225 або 116 111 (з мобільного безплатно) – Національна дитяча «гаряча лінія»
• 15-47 – урядова «гаряча лінія» з протидії торгівлі людьми, запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей
• 0 800 213 103 – контакт-центр системи безоплатної правової допомоги
• 0 800 500 335 або 116 123 – «гаряча лінія» з запобігання домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації
• +38 (044) 225 76 75  Уповноважений Президента України з прав дитини

Якщо люди говорять вам про те, що їм загрожує або вони можуть заподіяти шкоду собі самі, то запитайте в них, чи готові вони зателефонувати до екстреної психологічної служби, мотивуйте звернутися за допомогою. На сайті УМПД ми раніше публікували добірку психологічних служб, які консультують онлайн.

Юлія Мудра, психологиня проєктів SafeWomenHub (HR), яка з початку війни отримала сотні звернень від українців, які потребували психологічної допомоги з початком війни, каже, що на третьому році війни таких звернень набагато менше, аніж у 2022 році. Здебільшого, це жінки.

«Немає особливих ознак, залежно від статі. Дорослі часто стають закритими та уникають сексуальних стосунків, діти не такі життєрадісні та веселі», – зазначає Юлія.

Як розпізнати?

Звичайно зовнішньо ніяк. Це такі ж люди, і усі, але вони пережили важку подію. У дітей можуть бути такі симптоми:

• страх болю, дитина може переживати насильство, як загрозу власного знищення; 
• порушення психологічних та тілесних кордонів – дитина не має сили сказати дорослому «ні»;
• почуття безпорадності;
• втрата контролю – дитина перебуває у стані постійної напруги, може сформуватися «безпорадна» або «складна» поведінка;
• знецінення власного «я»;
• зміщення фокусу з «добре» на «погано» і навпаки. Через сексуальне насильство діти дошкільного віку можуть «ділитися» досвідом пережитого на іграшках, молодші школярі можуть залучати інших дітей до програвання такого досвіду, а підлітки можуть вступати в ранні статеві зв’язки.

«Не завжди у людини є сили та ресурси вирішувати проблему тут і зараз, часто проблему хочуть забути, тому вам не варто розпитувати, аби повторно не травмувати людину», – зазначає Юлія.

Стати жертвою може кожен, не важливо, скільки тобі років, у що ти одягнений та як виглядаєш. Тому психологи радять завжди бути пильними та навчати дітей:

• на вулиці – уникати небезпечних місць (якщо це окупована територія, то не наближатися до військових);
• інформувати близьких про свій маршрут;
• обережно ставитися до тих, хто проявляє увагу та намагається наблизитися;
• якщо потенційний кривдник переслідує, а вдома нікого немає, не заходьте  додому, краще біжіть у людне місце;
• обов’язково навчити дитину, що її тіло належить лише їй, тому у будь-який момент потрібно зупиняти неприємні дотики; 
• дитина повинна розрізняти пристойні та непристойні дотики. Головне – не уникайте розмов на сексуальні теми з дитиною. Довіра – ваша головна місія у стосунках! 

Часто насильство залишається поза увагою та безкарним, про нього дізнаємося уже коли території деокуповуються. Такі злочини стають зброєю, аби знищити, дезорганізувати та підірвати людську гідність. Але сексуальне насильство, пов’язане з війною, не має строку давності. Ці злочини можуть розслідувати й через 5–10 років, коли постраждала людина буде готова заявити про те, що сталося. 

«Частіше в складних чи травматичних життєвих ситуаціях людина звертається за допомогою до рідних. Але лише фахівець допоможе знайти вихід, пережити важку життєву ситуацію, допоможе віднайти опори та ресурси, звертайтеся до фахівчинь нашої платформи SWH», – розповідає Юлія.

Читайте також поради батькам, якщо вони дізнались про факт насильства над дитиною та про центри  «Барнахус», що створені для захисту дітей-постраждалих від насильства» за підтримки Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ в Україні та Міжвідомчої координаційної ради з питань правосуддя щодо неповнолітніх. 

Матеріал підготовлений ГС «Українська мережа за права дитини» за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».